Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 554/5150/16

провадження № 61-14047св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник відповідачів - ОСОБА_6,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради,

представники третьої особи: КрасносвободцеваАнна Сергіївна, Акатова Аліна Григорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Обідіної О. І., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 2007 року по 17 листопада 2014 року, від якого мають двох дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначала, що з 2014 року між нею та ОСОБА_4,

ОСОБА_5 виникають спори щодо порядку володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_4, яка була придбана під час шлюбу. Відповідачі чинять їй та її малолітнім дітям перешкоди у вселенні у вказану квартиру шляхом погроз, агресивної поведінки. Крім того, вони змінили замок у вхідних дверях, у зв'язку із чим вона не має можливості вільно користуватись квартирою разом зі своїми дітьми.

Ураховуючи викладене, просила суд зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні належною їй квартирою та вселити її та малолітніх дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, у квартиру АДРЕСА_1

у м. Полтаві.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2016 року у складі судді Січиокно Т. О. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що відповідачі чинять їй та малолітнім дітям перешкоди у користуванні квартирою, а тому підстав для вселення її та дітей немає.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 усунути перешкоди у здійсненні права користування ОСОБА_1 та її малолітніми дітьми: ОСОБА_9, ОСОБА_10, та вселити ОСОБА_1 та її малолітніх дітей у квартиру АДРЕСА_1 у

м. Полтаві.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні житлом позивачки, яке є спільною сумісною власністю подружжя, які, зокрема полягають у створенні умов, за яких ОСОБА_1 не може вільно заходити у спірну квартиру та користуватися нею.

У касаційнійскарзі, поданій у грудні 2016 року, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Посилалися на те, що вони не чинять ніяких перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселенні позивачці з малолітнім дітьми.

У березні 2017 року до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу

від ОСОБА_1, в яких зазначено про те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 не вказали, які норми матеріального права апеляційним судом застосовані неправильно. В основу скарги покладено лише формальні міркування. Посилалася на те, що вона та її малолітні діти мають такі ж самі права, в тому числі щодо користування квартирою, як і відповідачі у справі, однак вони систематично чинять перешкоди для вселення та проживання у спірній квартирі.

У березні 2017 року до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу

від виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, в яких зазначено про те, що рішення апеляційного суду Полтавської області

від 30 листопада 2016 року є законним і обґрунтованим, яке ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права. Рішення апеляційного суду містить вичерпні висновки щодо підстав задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 Крім того, виконавчий комітет посилався на те, що оскаржуване рішення є таким, що відповідає інтересам малолітніх дітей.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 2007 року. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають двох дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 2014 року між сторонами виникають спори щодо порядку володіння, користування та розпорядження квартирою № АДРЕСА_1

Позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування щодо захисту своїх прав. Згідно із відповіді Полтавської місцевої прокуратури від 17 травня 2016 року за № 131-339-16 прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо порушення її житлових прав та роз'яснено статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої визначено порядок представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді, та відмовлено їй у такому представництві.

Листом виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради

від 28 квітня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що вирішення питань про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням відбувається у судовому порядку.

Під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі була придбана квартира № АДРЕСА_1 Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Згідно із частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За правилами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 150 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За правилом статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Таким чином, позивачка та її малолітні діти мають такі самі права, в тому числі, щодо користування квартирою, як і відповідачі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що між сторонами постійно виникали конфлікти, позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування за захистом своїх прав щодо усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням. Крім того, відповідачами було змінено замок на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1, проте ключі ОСОБА_11 надано не було, у зв'язку із чим остання була позбавлена можливості зайти в спірну квартиру та відповідно користуватися нею. Вказане свідчить про те, що відповідачі чинять перешкоди позивачці та її малолітнім дітям у користуванні квартирою.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 на те, що вони ніяких перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселенні позивачки з малолітніми дітьми не чинять, є безпідставними, оскільки відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог та подавали заперечення як на сам позов, так і на апеляційну скаргу, що об'єктивно суперечить їх позиції.

Доводи касаційної скаргиОСОБА_4, ОСОБА_5 висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судовогорішення не впливають. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта