Постанова

Іменем України

6 червня 2018 року

м. Київ

справа № 761/44704/16-ц

провадження № 61-20103 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представник позивача - ОСОБА_4;

відповідач - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та банком було укладено договори-заяви про строковий банківський вклад, а саме: від 14 липня 2014 року на суму 7 615,76 грн на строк до 19 липня 2015 року; від 25 червня 2014 року на суму 1 264 доларів 01 центів США на строк до 30 червня 2015 року; від 25 грудня 2014 року на суму 18 045,44 грн на строк до 30 грудня 2015 року; від 29 грудня 2014 року на суму 1 300 доларів США на строк до 29 травня 2015 року.

30 грудня 2015 року він звернувся до банку з письмовою вимогою, в якій просив повернути йому внесені за вищевказаними договорами кошти та нараховані за ними проценти, проте банк повернув йому лише 7 939 доларів 01 центів США із належних йому сум, чим порушив його права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь неповернуті за вищевказаними договорами банківських вкладів грошові кошти і нараховані за ними проценти у загальному розмірі 25 990, 31 грн та 6 415 доларів 55 центів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за захистом своїх порушених прав позивач звернувся до суду 19 грудня 2016 року, тоді як 18 грудня 2015 року відносно ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" розпочато процедуру ліквідації, що унеможливлює задоволення його позовних вимог, враховуючи положення статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що на час звернення ОСОБА_3 з позовом до суду у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було введено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру його ліквідації, а тому до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягає застосуванню спеціальний закон, а саме Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , відповідно до яких під час дії тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку поза межами процедури ліквідації банку.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у порушення умов та порядку укладених між ними договорів банківських вкладів, не виконав свого зобов'язання по виплаті прийнятих від вкладника грошових сум на його вимогу, чим порушив майнові права позивача, а тому неповернуті суми коштів за вищевказаними договорами разом із нарахованими процентами за користування ними підлягають стягненню з відповідача у судовому порядку. Положеннями статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які послались суди попередніх інстанцій, встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку. Разом з тим системний аналіз положень вищевказаного Закону свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. У даному випадку належним відповідачем у справі є саме банк, з яким у вкладника існують договірні правовідносини щодо виконання укладених між ними договорів банківських вкладів. Водночас порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено положеннями Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , якими передбачено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Саме таким чином і у такій спосіб реалізуються положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) щодо нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови вкладнику у позові до банку.

У серпні 2017 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначало, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, а позов позивача - безпідставним. Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" визнано неплатоспроможним. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 171 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та розпочато процедуру ліквідації банку. Виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Введення тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури стосовно ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"це заходи, наслідком яких є спеціальний порядок повернення коштів вкладників. У пунктах 1 і 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку. З огляду на викладене правові підстави для задоволення позовних вимог позивача поза процедурою ліквідації банку відсутні. При цьому банк посилався на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 20 січня 2015 року № 6-2001цс15 про те, що відсутні підстави для стягнення коштів з банку за договором банківського вкладу, якщо на момент ухвалення судового рішення в банку діє тимчасова адміністрація чи ліквідація банку. У такому випадку застосуванню підлягає лише Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , яким визначається черговість задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено договори-заяви про строковий банківський вклад, а саме: від 14 липня 2014 року на суму 7 615,76 грн на строк до 19 липня 2015 року; від 25 червня 2014 року на суму 1 264 доларів 01 центів США на строк до 30 червня 2015 року; від 25 грудня 2014 року на суму 18 045,44 грн на строк до 30 грудня 2015 року; від 29 грудня 2014 року на суму 1 300 доларів США на строк до 29 травня 2015 року.

30 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до банку з письмовою вимогою, в якій просив повернути йому внесені за вищевказаними договорами кошти та нараховані за ними проценти, проте банк повернув йому лише 7 939 доларів 01 центів США із внесених ним за договорами сум.

Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" визнано неплатоспроможним. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 171 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та розпочато процедуру ліквідації банку.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди правильно врахували зазначені положення Закону про те, що на момент звернення ОСОБА_3 з позовом до суду 19 грудня 2016 року у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було введено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру його ліквідації, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2001 цс 15 від 20 січня 2016 року і підстав відступлення від неї немає.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем у справі і стороною договорів є банк, а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не спростовує висновки суду, так як згідно зі статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Посилання касаційної скарги на порушення судами статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод безпідставні, оскільки позивач не позбавляється своєї власності, а законодавчими актами України врегульовано процедуру повернення майна (коштів) вкладника у зв'язку з виведенням неплатоспроможного банку з ринку.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк