Постанова

Іменем України

6 червня 2018 року

м. Київ

справа № 300/213/16-ц

провадження № 61-19504 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представник позивача - ОСОБА_4;

відповідач - сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області;

третя особа - управління Державної казначейської служби України у Міжгірському районі Закарпатської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 7 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Леска В. В., Готри Т. Ю., Джуги С. Д.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, який було уточнено, до сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату за одну годину кожної відпрацьованої зміни, стягнення витрат на відрядження та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 червня 2001 року вона перебуває у трудових відносинах з сектором охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, працюючи медичною сестрою стаціонару (палатною) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні. За характером роботи вона працює позмінно, зміна триває 24 години, але заробітна плата нараховується їй тільки за 23 години. Вважала, що відповідач порушує її право на оплату праці та відпочинок, оскільки протягом зміни вона не може відлучитися на перерву, як це передбачено законом, і в той же час безпідставно не оплачує цю годину.Крім того, відповідач не оплачує їй витрати на відрядження у м. Ужгород, де вона проходила навчання на курсах підвищення кваліфікації за період з 3 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року у розмірі 879,72 грн.

Зазначеними діями роботодавця їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінювала у розмірі 12 тис. грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд: зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату за одну годину її роботи за кожну відпрацьовану зміну за період з 1 січня 2014 року по 1 грудня 2015 року; стягнути з відповідача на її користь нараховані, але не виплачені суми витрат, понесених нею у зв'язку з відрядженням за період з 3 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року у розмірі 879,72 грн;стягнути з відповідача на її користь 12 тис. грн у відшкодування моральної шкоди.

У січні 2016 року сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення зайво виплачених грошових коштів.

Зустрічний позов мотивований тим, що згідно з наказом управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 63 ОСОБА_3, як медичній сестрі відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні, була присвоєна вища кваліфікаційна категорія і видане посвідчення НОМЕР_1, термін дії якого закінчився 28 березня 2015 року.

Посилаючись на пункт 2.4.1.6 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 року № 308/519, зазначало, що виплата заробітної плати з урахуванням підвищеного посадового окладу за наявності кваліфікаційної категорії проводиться працівникам протягом п'яти років з дня затвердження наказом органу охорони здоров'я рішення атестаційної комісії про її присвоєння. Особам, які бажають пройти атестацію на присвоєння або підтвердження кваліфікаційної категорії і своєчасно подали необхідні документи в атестаційну комісію (не пізніше як за два місяці до закінчення п'ятирічного строку з моменту попередньої атестації (переатестації) указана виплата проводиться до винесення рішення атестаційної комісії про її підвищення (підтвердження) або відміну.

Оскільки ОСОБА_3 не проходила чергову атестацію для підтвердження вищої кваліфікаційної категорії, така категорія була втрачена і вона позбавлена права на отримання надбавки до заробітної плати.

Проте централізованій бухгалтерії сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області не було відомо, що ОСОБА_3 не проходила чергову атестацію, а тому їй надалі нараховувалися до заробітної плати надбавки за вищу кваліфікаційну категорію. Внаслідок такої рахункової помилки централізованої бухгалтерії сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, яка була виявлена тільки у вересні 2015 року, ОСОБА_3 було зайво виплачено 3 800,34 грн.

Посилаючись на викладене, сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь зайво виплачені внаслідок рахункової помилки грошові кошти у розмірі 3 800,34 грн.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 травня 2016 року у складі судді Вотьканича В. А. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_3 витрати на відрядження за період з 3 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року у розмірі 879,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та зустрічного позову сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач визнав позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення витрат на відрядження, понесених нею у період з 3 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року. Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за одну годину кожної відпрацьованої зміни за період з 1 січня 2014 року до 1 грудня 2015 року, суд виходив із положень частини третьої статті 66 КЗпП України, які передбачають, що якщо через умови виробництва перерву встановити не можна, то працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Позивачка не заперечувала, що приймає їжу, перебуваючи на роботі, а чинне трудове законодавство не передбачає можливості для працівника відлучатися з роботи протягом робочого часу, залишати робоче місце для відпочинку, чи для прийому їжі за межами місця роботи, тому її робочий час становив 23 години, за які й нараховувалася заробітна плата. Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що позивачка не довела спричинення їй моральних страждань.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, суд виходив із того, що відповідачем не було допущено рахункової помилки при нарахуванні доплати до заробітної плати позивачки за вищу кваліфікаційну категорію, а мало місце неналежна організація роботи. При цьому недобросовісності набувача, тобто позивачки, не встановлено, що узгоджується із положеннями частини першої статті 1215 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 7 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про нарахування та виплату заробітної плати за одну годину кожної відпрацьованої зміни та відшкодування моральної шкоди скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 в цій частині задоволено частково. Зобов'язано сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 заробітну плату за одну годину кожної відпрацьованої зміни за період з 1 січня 2014 року по 1 грудня 2015 року. Стягнуто з сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка згідно графіку змінності постійно має бути присутня на робочому місці, а тому через такі умови праці перерву встановити неможливо, у зв'язку з цим час на прийом їжі, який встановлений у 15 хвилин протягом кожних 6 годин із забезпеченням цілодобового поста, повинен бути вписаний у робочий час і підлягає оплаті у повному обсязі за весь фактично відпрацьований за графіком час. Не нарахуванням та не виплатою заробітної плати за одну годину кожної зміни за вказаний вище період позивачці завдано моральної шкоди, оскільки вона без законних підстав була позбавлена можливості отримувати винагороду за працю, чим була змушена докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Отже, у частині зустрічного позову судові рішення не оскаржуються, тому у силу статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про те, що позивачка згідно графіку змінності постійно має бути присутня на робочому місці, а тому через такі умови праці перерву встановити неможливо, у зв'язку з чим час на прийом їжі повинен бути вписаний у робочий час і підлягає оплаті у повному обсязі. Зазначене не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки згідно графіків змінності, а також Правил трудового розпорядку працівників відділень, де працювала позивачка, перерва на відпочинок та прийому їжі надається 15 хвилин протягом кожних 6 годин із забезпеченням цілодобового поста. Проте апеляційний суд вважав, що позивачка взагалі не може відлучатися з роботи, що не відповідає дійсності. Згідно функціональних обов'язків ОСОБА_3 категорично забороняється залишати робоче місце без дозволу чергового лікаря чи анестезіолога, а не взагалі, як стверджує позивачка, та визнав суд. Крім того, згідно табелів обліку робочого часу районної лікарні з січня 2014 року по листопад 2015 року включно тривалість робочого часу медичної сестри ОСОБА_3 становила 15 денних + 8 нічних годин, а всього 23 год., а не 24 години. Відповідно до розділу 6 Колективного договору у стаціонарних відділеннях, у тому числі відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні, встановлено підсумковий облік робочого часу. Оплата праці медичних працівників проводиться відповідно до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 року № 308/519. Даними Умовами не передбачено можливості встановлення у стаціонарних лікарень режиму роботи із забезпеченням можливості приймання їжі протягом робочого часу відповідно до частини четвертої статті 66 КЗпП України та оплати такого режиму. Тому у стаціонарних лікарень встановлюється режим роботи з наданням перерв для відпочинку і харчування встановленої тривалості, які не включаються у робочий час, що є загальноприйнятою нормою для стаціонарів медичних установ.

У липні 2017 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначала, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області - безпідставними. Апеляційний суд правильно встановив, що дані правовідносини регулюються положеннями статті 66 КЗпП України, які містять зокрема такі поняття: перерва для відпочинку і харчування; можливість приймання їжі протягом робочого часу. Зазначена перерва для відпочинку і харчування не підлягає оплаті, а можливість приймання їжі протягом робочого часу оплачується, оскільки є робочим часом. Із графіку роботи (змінності) медпрацівників Міжгірської районної лікарні Закарпатської області вбачається, що тривалість робочої зміни медсестри ОСОБА_3 становить 24 години. Перерва для відпочинку та прийому їжі надається 15 хвилин протягом 6 годин із забезпеченням цілодобового поста. У даному випадку позивачка має бути присутня на робочому місці, а тому через такі умови праці перерву встановити неможливо. У разі встановлення перерви працівники мають право використовувати її на свій розсуд, у тому числі відлучатися з місця роботи. Апеляційний суд вірно відніс перерву для відпочинку та прийому їжі, яка надається у 15 хвилин протягом кожних 6 годин із забезпеченням цілодобового поста, до категорії можливості приймання їжі протягом робочого часу, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 66 КЗпП України.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

За статтею 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Зазначені питання врегульовані Правилами внутрішнього трудового розпорядку, погодженими профспілковим комітетом, затвердженими наказом Міжгірської районної лікарні Закарпатської області від 26 березня 2009 року № 42-0, згідно пунктів 16 і 20 яких тривалість робочого часу встановлюється у відповідності до колективного договору (24 год.). За рішенням трудового колективу дозволяється встановлювати тривалість робочої зміни до 24 год. (крім водіїв транспорту). На тих роботах, де за умовами виробництва перерву для відпочинку і харчування встановити неможливо, працівнику повинна бути надана можливість приймати їжу протягом робочого часу. Перелік таких робіт і місце харчування встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом закладу, установи, організації, підприємства.

Колективною угодою на 2015-2016 роки, схваленою загальними зборами трудового колективу працівників галузі (охорони здоров'я), протокол № 10 від 4 вересня 2015 року, про співпрацю та соціальне партнерство між сектором охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області та Міжгірською районною організацією профспілки працівників охорони здоров'я Закарпатської області, передбачено встановлення трудового розпорядку, у тому числі час початку і закінчення роботи, порядку роботи змінами, перерви у роботі згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку (статті 57, 58, 142 КЗпП України), встановлення тривалості робочого дня, тижня, з дотриманням додатку № 4, згідно пункту 3 якого для працівників відділень районної лікарні встановлено тривалість робочої зміни до 24 годин, крім водіїв санітарного транспорту.

Згідно наказу Міжгірської районної лікарні Закарпатської області від 25 червня 2001 року № 152 ОСОБА_3 прийнята на посаду медичної сестри відділення інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні Закарпатської області.

Наказом Міжгірської районної лікарні Закарпатської області від 2 січня 2008 року № 1-к посаду сестри медичної інтенсивної терапії змінено найменуванням "сестра медична стаціонару (палатна)", про що внесено запис у трудову книжку ОСОБА_3, роботодавцем якої є сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області.

Із функціональних обов'язків сестри медичної стаціонару (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні Закарпатської області ОСОБА_3 вбачається, що в своїй роботі палатна медична сестра керується правилами внутрішнього трудового розпорядку лікарні, режиму відділення, режимними наказами Міністерства охорони здоров'я України № 720, № 120, наказами та вказівками головного лікаря, його заступників, завідувача відділенням, лікарів-реаніматологів. Категорично забороняється залишати робоче місце медичної сестри відділення анестезіології та інтенсивної терапії без дозволу чергового лікаря чи анестезіолога.

Згідно з табелем обліку робочого часу відділу анестезіології та інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні Закарпатської областітривалість робочого часу медичної сестриОСОБА_3 з січня 2014 року по листопад 2015 року включно становила 15 денних + 8 нічних годин, а всього 23 год.

З графіку роботи (змінності) медпрацівників відділу анестезіології та інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні Закарпатської області з січня 2014 року по листопад 2015 року включно, вбачається, що тривалість робочої зміни медичної сестри ОСОБА_3 становила 24 години. Перерва для відпочинку та прийому їжі надається у 15 хвилин протягом кожних 6 годин із забезпеченням цілодобового поста.

З наведеного випливає, що позивачка постійно має бути присутня на робочому місці, а тому через такі умови праці перерву встановити неможливо, оскільки час перерви працівники використовують на власний розсуд, у тому числі відлучатися з місця роботи.

За таких обставин, з урахуванням наведених вище норм права і локальних документів відповідача та фактичних обставин справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що час для відпочинку та прийому їжі позивачки, який встановлений у 15 хвилин протягом кожних 6 годин із забезпеченням цілодобового поста, повинен бути вписаний у її робочий час і підлягає оплаті у повному обсязі за весь відпрацьований за графіком час.

Отже, вимога позивачки про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату за одну годину кожної відпрацьованої зміни за період з 1 січня 2014 року по 1 грудня 2015 року підлягає задоволенню.

Також вірний висновок апеляційного суду про те, що такими діями відповідача, а саме не нарахуванням та не виплатою заробітної плати за одну годину кожної зміни за вказаний вище період, позивачці завдано моральної шкоди, оскільки вона без законних підстав була позбавлена можливості отримувати винагороду за працю, чим була змушена докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому розмір моральної шкоди апеляційним судом визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність його рішення не впливають, а по суті стосуються тих же тверджень, які повністю спростовані апеляційним судом.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 7 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк