треті особи: публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування", публічне акціонерне товариство "Платинум Банк", публічне акціонерне товариство "Альфа Банк";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування", публічне акціонерне товариство "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк"), публічне акціонерне товариство "Альфа Банк" (далі - ПАТ "Альфа Банк"), про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2013 року між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, за яким він отримав кредит у сумі 13 911 грн 95 коп. зі сплатою 0,12 % річних терміном до 12 березня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Спадкоємцями після померлого ОСОБА_8 є: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 18 червня 2013 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою було зареєстровано претензію банка до спадкоємців померлого ОСОБА_8 та відкрито спадкову справу. На час смерті позичальник ОСОБА_8 зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 13 467 грн 80 коп.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану суму кредитної заборгованості, визнавши їх спадкоємцями ОСОБА_8, а також понесені судові витрати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будь-якого майна в натурі після смерті ОСОБА_8 його спадкоємцям не передано, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори вони не зверталися, а позичальником було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків та добровільного страхування фінансового ризику, у тому числі і у разі смерті, за яким банк має право отримати страхове відшкодування як вигодонабувач.

Також суд зазначив, що належним способом судового захисту у разі смерті позичальника є накладення стягнення на майно спадкодавця, а не стягнення суми боргу, пославшись на висновки Верховного Суду України у справі № 6-33цс15 від 8 квітня 2015 року.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спадкове майно, на яке може бути звернуто стягнення для погашення кредитної заборгованості спадкодавця, відсутнє. Крім того, фінансові ризики, пов'язані з настанням смерті позичальника, були застраховані за договором добровільного страхування, і банк, як вигодонабувач за цим договором, може звернутися до страхової компанії з вимогою про виплату страхового відшкодування.

Також апеляційний суд погодився з висновком районного суду про обрання банком неналежного способу судового захисту згідно вимог статті 1282 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі, які проживали зі спадкодавцем, прийняли спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника, на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України. Заяву про відмову від спадщини відповідачі не подали, а відсутність свідоцтва про право на спадщину в силу частини третьої статті 1296 ЦК України не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Судами встановлено наявність спадкового майна (автомобіль Mazda 3, 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1), який знаходиться в заставі іншого кредитора, проте вартість цього майна суди не визначили.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 13 березня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 13 911 грн 95 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом терміном до 12 березня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

На час смерті позичальник ОСОБА_8 зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком банку складала 13 467 грн 80 коп.

Станом на 2 квітня 2013 року разом з ОСОБА_8, спадкодавцем, проживали та були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 31" Дніпропетровської міської ради (а.с. 62 т. 1).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 на підставі претензії кредитора ПАТ "Платинум банк" від 18 травня 2013 року № 60-02/11652 відкрито спадкову справу № 511/2013.

До зазначеної спадкової справи долучено претензію кредитора - ПАТ КБ "ПриватБанк" від 18 червня 2013 року № 9258. Також до спадкової справи долучено претензію кредитора - ПАТ "Альфа Банк" від 1 жовтня 2013 року № 76215-102. Інших заяв до зазначеної спадкової справи не надходило, що підтверджується листом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 3 жовтня 2014 року № 3748/01-16.

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 із заявами про прийняття спадщини або відмову від неї до нотаріальної контори після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, не зверталися.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 14 травня 2014 року та станом на 22 січня 2018 року право власності, інші речові права, іпотека, обтяження стосовно ОСОБА_8 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні.

Також судом встановлено, що автомобіль Mazda 3, номерний знак НОМЕР_1, який належав на праві власності ОСОБА_8, перебуває у заставі ПАТ "Платинум банк" для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_8 та первісним кредитором - закритим акціонерним товариством "Агробанк".

Тобто спадкове майно наявне, що спростовує висновки судів про відсутність такого майна.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Встановивши, що відповідачі проживали та були зареєстровані на час смерті спадкодавця з ним, суди не звернули уваги на положення частини третьої статті 1268 ЦК України, згідно з якою спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

При цьому суди також вказали, що позивач звернувся до суду з неналежним способом судового захисту, тобто замість вимог про накладення стягнення на майно, заявив вимогу про стягнення кредитної заборгованості, що не передбачено статтею 1282 ЦК України, з чим суд касаційної інстанції погодитись не може.

Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв'язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України (435-15) позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно? яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України (435-15) кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року № 6-5552свп18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановивши, що відповідачі є спадкоємцями померлого ОСОБА_8, оскільки на час відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем (а.с. 62 т. 1), суд доводів позивача про те, що спадкодавцю належав на праві власності автомобіль Mazda 3 та інше майно, яке було придбане за кредитним договором, укладеним між банком та спадкодавцем, не перевірив, не визначив вартості успадкованого майна та дійшов передчасного висновку про відмову у позові.

Посилання судів на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 8 квітня 2015 року № 6-33цс15 є безпідставним, так як у ньому правова позиція стосується виключно застосування строків пред'явлення вимог кредитором до спадкоємців, а не щодо способу судового захисту.

Отже, суди не виконали вимоги частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вимог статей 212- 214, 315 ЦПК України 2004 року на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули,не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не виконали вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.