відповідачі: ОСОБА_4, сільський голова Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумак ОлегВолодимирович, Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Головного територіального управління юстиції Кіровоградської області,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

треті особи: реєстраційна служба Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Ленінська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області,

представник Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області і реєстраційної служби Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області - Блажко Анатолій Петрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А. від 19 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, сільського голови Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумака О. В., Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Головного територіального управління юстиції Кіровоградської області, треті особи: реєстраційна служба Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Ленінська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 листопада 1999 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_4, а 23 січня 2015 року шлюб між ними було розірвано.

Під час розгляду судом справи про встановлення факту їхнього проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділу спільного майна подружжя їйстало відомо, що ОСОБА_4 здійснив реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Підставою для видачі свідоцтва про право власності була видана сільським головою Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Чумаком О. В. довідка від 09 січня 2015 року, згідно з якою ОСОБА_4 відповідно до даних погосподарського обліку проживає в будинку на правах господаря, будинок побудований у 1960 році.

При цьому в погосподарській книзі у вказаному будинку з 2000 року зазначено ОСОБА_4 і її.

Незважаючи на те, що зазначений житловий будинок є спільною сумісною власністю і розташований на земельній ділянці, наданій їй у 2012 році в користування, було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цей будинок.

У зв'язку з викладеним просила свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 23 січня 2015 року реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 визнати недійсним.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області у складі судді Кратка Д. М. від 10 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 23 січня 2015 року реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області на житловий будинок, загальною площею 47,3 кв. м, що знаходиться за вказаної адресою на ім'я ОСОБА_4

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ненадання під час звернення ОСОБА_4 із заявою до реєстраційної служби про видачу оспорюваного свідоцтва документів, що підтверджують його право користування земельною ділянкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, не з'ясування реєстраційною службою користувача земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, а також те, що користувачем цієї земельної ділянки на час видачі оспорюваного свідоцтва була ОСОБА_2, порушує її права.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 19 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року скасовно і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надала доказів набуття нею у спільну сумісну власність подружжя спірного житлового будинку, не зазначила яким чином видане свідоцтво на право власності на спірний житловий будинок порушує її особисті права, не заявляла вимог про усунення її порушеного права та не вказує спосіб його відновлення. До того ж, до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, ОСОБА_2 не зверталася.

У червні 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що довідка сільського голови на підставі якої видано оспорюване свідоцтво є фіктивною, а земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, на час видачі цього свідоцтва знаходилась в неї в користуванні. Звертаючись до суду з позовом, вона оскаржувала саме підстави набуття права власності на вказаний будинок. Крім того, вважала, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 04 червня 2014 року у справі № 6-46цс14 за позовом про визнання державних актів на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу недійсними та за зустрічними позовами: про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним і припинення права власності та про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, оскільки, на її думку, вона висловлена в подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що 24 листопада 1999 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується актом про одруження.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 09 липня 2007 року шлюб ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було розірвано.

Відповідно до погодсподарських книг, починаючи з 1999 року по 2014 рік, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 проживали в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 січня 2015 року власником указанного житлового будинку є ОСОБА_4

30 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю з 2007 року по 2014 рік та поділ майна подружжя. ОСОБА_2 просила суд, зокрема в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку з підстав, передбачених у статті 74 СК України, як таке, що набуте ними у власність у вказаний період за час спільного проживання.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2016 року, в задоволенні вказаного позову ОСОБА_2 відмовлено.

На підставі рішення Ленінської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 29 квітня 2015 року було вилучено з користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,45 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та передано ОСОБА_4 у зв'язку із видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно та надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до листа відділу Держземагенства у Маловисківському районі Кіровоградської області станом на 22 червня 2015 року згідно з даних Державного земельного Кадастру на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, обмеження (обтяженя), приватизація земельної ділянки не зареєстровано, державний акт на земельну ділянку відсутній.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 11 цього Закону передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

У пункті 20 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) (далі - Порядок) указано, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

У разі проведення державної реєстрації прав на житловий будинок, будівлю або споруду одночасно з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, державний реєстратор приймає одне рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації щодо таких об'єктів.

Згідно з пунктом 24 Порядку у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно, оформляє його у двох примірниках, які підписує і засвідчує печаткою.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що ОСОБА_2 не довела, що оформленням зазначеного свідоцтва було порушено її права. Крім того, позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію, на підставі якого було оформлено оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно, до суду не заявляла.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 04 червня 2014 року у справі № 6-46цс14, не заслуговують на увагу, оскільки предметом розгляду судів у цій справі було визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними, а ОСОБА_2 звернулася з позовною вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тому зазначена правова позиція не є такою, що була висловлена в подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.