Постанова
Іменем України
06 червня 2018 року
м. Київ
справа № 552/5167/15-ц
провадження № 61-9007св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 березня 2016 року у складі судді Миронець 0. К. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2016 року у складі суддів: Панченка 0. 0., Обідіної 0. І., Прядкіної О. В,
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 лютого 2008 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 1601/0208/71-13, відповідно до умов якого позичальник отримавкредитні кошти у розмірі 35 тис.доларів США з розрахунку 11, 9 % річних за користування кредитом на строк до 12 лютого 2038 року.
25 лютого 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, згідно з яким у порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ "Сведбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно із договором до ПАТ "Дельта Банк" перейшло (відступилося) право вимоги від ПАТ "Сведбанк" від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Відповідно до вказаного договору ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 1601/0208/71-13 від 12 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 12 лютого 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 12 лютого 2008 року, згідно з яким іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю. за реєстровим № 833.
Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року складає 676 918 грн 12 коп., з яких 609 536 грн 62 коп. - тіло кредиту, 67 381 грн 51 коп. - проценти.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати за позивачем право власності на предмет іпотеки.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 березня 2016 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2008 року у розмірі 30 682 доларів 15 центів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 676 918 грн 12 коп., з яких 609 536 грн 62 коп. - тіло кредиту, 67 381 грн 51 коп. - проценти, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв. м., житловою площею 18, 9 кв. м., власником якого є ОСОБА_1, шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки вартістю, визначеною відповідно до оцінка предмета іпотеки незалежним суб'єктом оціночної діяльності, складеного на момент проведення державної реєстрації права власності ПАТ "Дельта Банк" на зазначене майно.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2016 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 березня залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, виходячи з матеріалів справи, суд першої дійшов правомірного висновку про можливість задоволення вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання за позивачем права власності на іпотечне майно.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовані тим, що судами не надано юридичної оцінки підпису позовної заяви Уповноваженою особою відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17)
.
Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку" та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статті 1049 ЦК України не враховано відсутність у матеріалах справи опису вкладення та повідомлення про вручення письмової вимоги про порушення зобов'язання, визначеного кредитним договором від 12 лютого 2008 року.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою положення статті 1054 ЦК України, згідно з якими за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а також не надано юридичної оцінки кредитному договору, предметом якого є іноземна валюта.
19 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди встановили, що 12 лютого 2008 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 1601/0208/71-13, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 35 тис.доларів США з розрахунку 11, 9 % річних за користування кредитом на строк до 12 лютого 2038 року.
25 лютого 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, згідно з яким у порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ "Сведбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно із договором до ПАТ "Дельта Банк" перейшло (відступилося) право вимоги від ПАТ "Сведбанк" від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Відповідно до вказаного договору ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 1601/0208/71-13 від 12 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 12 лютого 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 12 лютого 2008 року, згідно з яким іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю. за реєстровим № 833.
Згідно із абзацом першим пункту 11 іпотечного договору від 12 лютого 2008 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).
При настанні зазначених в абзаці першому цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених іпотечним договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Згідно із пунктом 12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про заявления вимог іпотекодержателя.
В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.
Так, підпунктом 12.3.1. визначено що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". За змістом статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої підпунктом 12.3.1. пункту 12.3. іпотечного договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 викладено висновок про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду обґрунтовано тим, що згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, колегія суддів дійшла висновку щодо скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 березня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2016 року із ухваленням нового рішення про відмову узадоволенні позову.
Згідно підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У задоволенні позову банку відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 2 569 грн 40 коп., понесений ОСОБА_1 у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та судовий збір у розмірі 12 183 грн 80 коп. у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції необхідно покласти на позивача - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2016 року скасувати.
У задоволенні позову публічногоакціонерного товариства"Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" відмовити.
Стягнути з публічногоакціонерного товариства"Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 14 753 грн 20 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
І.М. Фаловська
С. П. Штелик ' 'br'