розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства оборони України,Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 серпня 2016 року у складі судді Прийомової О. Ю. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Гончаренко В. М., Короткова В. Д. Таварткіладзе О. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2010 року військовий прокурор Болградського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районузвернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

У липні 2015 року Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 червня 2016 року зазначені позови об'єднано в одне провадження.

Позовні заяви є ідентичними та мотивовані тим, що на підставі протоколу засідання житлової комісії військової частини А3955 від 10 серпня 2006 року № 7 начальнику служби зв'язку частини майору ОСОБА_4 виділено двокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 та 10 травня 2007 року видано ордер на вселення у зазначене службове жиле приміщення.

Наказом командира військової частини А3955 від 24 травня 2009 року № 135 ОСОБА_4 переведений для подальшого проходження військової служби до управління розвитку зв'язку та автоматизації Збройних Сил України у м. Києві, виключений зі списків особового складу частини А3955.

Разом з тим, після переведення для проходження військової служби і переїзду в іншу місцевість ОСОБА_4 зазначену службову квартиру не здав та в цій квартирі залишилися проживати члени його родини: дружина - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_6, які не є військовослужбовцями.

З урахуванням наведеного, на підставі статей 107, 118, 124 ЖК УРСР позивачі просили суд визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування зазначеним службовим приміщенням; ОСОБА_5, ОСОБА_6 виселити із вказаної службової квартири.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 серпня 2016 року у задоволенні позову військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та позову Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частина району відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення у тому ж населеному пункті не вибували, а переведення ОСОБА_4 до іншого місця проходження служби відбулося не з його волі, а у зв'язку з рішенням командування. За новим місцем служби ОСОБА_4 іншим службовим житлом або іншим житлом не забезпечувався, тому його дружина та син із службової квартири не вибували, а залишилися проживати в ній, а ОСОБА_4 їх відвідує, займається вихованням сина, допомагає по господарству.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 грудня 2016 року апеляційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району відхилено, рішення суду першої інстанціїзалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 згідно з наказом командира військової частини змінив місце проходження служби, за новим місцем служби іншим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений, на квартирному обліку не знаходиться, а у спірній квартирі зареєстровані та постійно проживають його дружина та син, а ОСОБА_4 у вільний від служби час повертається до сім'ї у квартиру, де знаходяться його особисті речі.

У касаційних скаргах, поданих до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Міністерством оборони України у лютому 2017 року та Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району у квітні 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,заявники просили скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення їх позовів.

Касаційні скарги є ідентичними та мотивовані тим, що наказом командира військової частини АЗ955 від 24 травня 2009 року № 135 майора ОСОБА_4 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення, видано відповідні атестати і направлено для подальшого проходження служби до управління розвитку зв'язку та автоматизації Збройних Сил України у м. Києві. Зазначений наказ був підставою для видання протоколу засідання житлової комісії військової частини А 3955 від 26 травня 2009 року № 5 про зняття майора ОСОБА_4 з квартирного обліку разом з членами сім'ї та виключення зі списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень по Білгород-Дністровському гарнізону.

Згідно з пунктом 3.15. наказу Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями" (z0024-12) , зареєстрованого Міністерством юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337, у разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт (гарнізон) за рішенням Міністра оборони України членам сім'ї такого військовослужбовця дозволяється подальше проживання у цьому службовому житлі, якщо його місце розташування дозволяє щоденно прибувати військовослужбовцю до нового місця служби.

Рішення Міністра оборони України щодо надання дозволу членам сім'ї майора ОСОБА_4 про подальше проживання у спірному службовому житлі не приймалося, будь-яких вказівок на адресу Білгород- Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районуз цього приводу не надходило.

Датою вибуття ОСОБА_4 із службового житлового приміщення є дата видання наказу командира військової частини АЗ955 про переведення для подальшого проходження військової служби до управління розвитку зв'язку та автоматизації Збройних Сил України у м. Києві, тобто 24 травня 2009 року, а датою вибуття його сина ОСОБА_6 є дата його зарахування до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (м. Київ) з 4 серпня 2014 року.

Посилаючись на статті 107, 118, 124 ЖК УРСР зазначали, що з урахуванням пункту 3.15. наказу Міністра Оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (z0024-12) , відповідачі підлягають визнанню такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням та зобов'язані звільнити його в установленому законом порядку.

У червні 2017 року ОСОБА_5 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що судові рішення є законними і обґрунтованими. При цьому вказала, що ОСОБА_4 наказом командира військової частини змінив місце проходження служби, за новим місцем служби іншим житлом не забезпечений, а у спірній квартирі зареєстровані та постійно проживають вона та їх син - ОСОБА_6, а сам ОСОБА_4 у вільний від служби час повертається до них у квартиру, де знаходяться його особисті речі.

Відповідно до договору найму відповідач звільняє надану йому службову квартиру при виїзді разом з усією сім'єю на інше місце проживання та договір найму вважається розірваним з дня вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення у тому населеному пункті, однак відповідачі на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення у тому ж населеному пункті не вибували, а переведення ОСОБА_4 до іншого місця проходження служби відбулося у зв'язку з рішенням командування. При цьому, ОСОБА_4 за новим місцем служби іншим службовим або взагалі житлом не забезпечувався, що підтверджується довідкою голови житлової комісії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 23 березня 2016 року, відповідно до якої, підполковник ОСОБА_4 не знаходиться на квартирному обліку в житлової комісії, у зв'язку з чим вона та їх син із службової квартири не вибували, а залишилися проживати в ній.

Згідно з рішенням Міністра оборони України від 14 вересня 2015 року № 303/4/16/1905 вирішено зупинити ведення претензійно-правової роботи щодо вивільнення службових жилих приміщень сім'ями військовослужбовців, які переміщені для проходження служби до інших гарнізонів Збройних Сил України та утримують житло за попереднім місцем служби, до завершення антитерористичної операції, а її чоловік вже двічі брав участь у бойових діях у зоні АТО.

Крім того, на даний час змінилося місце проходження військової служби ОСОБА_4 та відповідно до послужного списку та довідки командира військової частини А3783 він з 20 січня 2017 року проходить військову службу в Одеської області в даній військовій частині на посаді начальника польового лінійного вузла зв'язку.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що на підставі протоколу засідання житлової комісії військової частини А3955 від 10 серпня 2006 року № 7 начальнику служби зв'язку частини майору ОСОБА_4 виділено двокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1.

10 травня 2007 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ОСОБА_4 видано ордер на вселення в зазначене службове жиле приміщення разом з дружиною - ОСОБА_5 та сином - ОСОБА_6

Наказом командира військової частини А3955 від 24 травня 2009 року № 135 ОСОБА_4 переведений для подальшого проходження військової служби у м. Київ, у зв'язку з чим виключений зі списків особового складу військової частини.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишилися зареєстрованими та проживають в спірній квартирі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 107 ЖК УРСР у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до частини першої статті 118 ЖК УРСР службові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) (зі змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України (5464-10) " судам роз'яснено, що відповідно до статті 107 ЖК України, наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладання трудового договору на невизначений строк тощо).

Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі статті 107 ЖК України такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання (пункт 3 Постанови Ради Міністрів від 16 квітня 1988 року № 477 "Про гарантію житлових прав громадян, тимчасово відсутніх у місці постійного проживання за умовами і характером роботи").

Вирішуючи спір, суди дійшли вірного висновку про те, що відповідачі на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення у тому ж населеному пункті не вибували, а переведення ОСОБА_4 до іншого місця проходження служби відбулося у зв'язку з рішенням командування.

За новим місцем служби ОСОБА_4 іншим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечений, на квартирному обліку не знаходиться (а.с. 65 т. 1), у спірній квартирі зареєстровані та постійно проживають його дружина і син, а ОСОБА_4 у вільний від служби час повертається до дружини та сина у квартиру, де знаходяться його особисті речі.

Тобто, підстав, передбачених статтею 107 ЖК УРСР, для визнання їх такими, що втратили право користування спірною службовою квартирою, судами не встановлено.

Посилання касаційних скарг на те, що відповідачі вибули із спірної службової квартири, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування нею, безпідставні, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишилися зареєстрованими та проживають в спірній квартирі, а ОСОБА_4 іншим житлом не забезпечений, зв'язок з квартирою не втратив.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відмову у позові, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.