розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Бершадського районного суду Вінницької області у складі судді Рудь О. Г. від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Стеблюк Л. П., Якименко М. М., Колоса С. С. від 28 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що маючи намір придбати трактор, ОСОБА_2 знайшов інформацію в мережі Інтернет про ТОВ "ЛК "Еталон" і 22 лютого 2016 року прибув до його офісу, де представник відповідача запропонував оплатити аванс за трактор. Сплативши 43тис. 500 грн авансу, ОСОБА_2 підписав, наданий представником відповідача договір фінансового лізингу, який наголосив, що всі інші платежі йому необхідно сплачувати після того, як йому передадуть трактор. Сторони договору узгодили, що трактор лізингова компанія поставить йому до м. Умані Черкаської області, повідомивши про день його поставки протягом п'яти днів.

Приїхавши додому він став чекати телефонного дзвінка від лізингової компанії. Після того як пройшло кілька днів зателефонував представнику ТОВ "ЛК "Еталон", який запропонував сплатити ще 50 % авансового платежу та пояснив, що раніше треба було сплачувати 10 %, а зараз керівництво компанії вимогає 50 % доплати.

Вивчивши договір разом із юристом, установив, що його ввели в оману, оскільки надали підписати зовсім інший договір, а не той з яким він знайомився. Згідно з підписаним ним договором строк передачі трактора становив не 5 днів, а 50 робочих днів та лише після сплати 50 % авансу, а не 10 %, як було зазначено на сайті та зі слів менеджера. При цьому виявилось, що за умовами договору він сплатив не аванс за трактор, а комісію за організацію, яка зараховується на користь ТОВ "ЛК "Еталон".

З огляду на викладене оскільки договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року не відповідає вимогам Законів України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) і "Про захист прав споживачів" (1023-12) , ЦК Україна, ОСОБА_2 просив суд визнати його недійсним і стягнути сплачені за ним кошти з ТОВ "ЛК "Еталон".

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "ЛК "Еталон". Стягнуто з ТОВ "ЛК "Еталон" на користь ОСОБА_2 сплачені ним за недійсним договором кошти в сумі 43 тис. 500 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, його укладено із здійсненням нечесної підприємницької практики і він є недійсним з підстав, передбачених законами України "Про захист прав споживачів" (1023-12) і "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , а також ЦК України (435-15) .

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛК "Еталон" відхилено. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір фінансового лізингу містить низку умов, які є несправедливими, тому є підстави для визнання його недійсним згідно з ЦК України (435-15) та законами України "Про захист прав споживачів" (1023-12) і "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

У грудні 2016 року ТОВ "ЛК "Еталон"подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів ґрунтуються на припущеннях. Комісія за організації в розмірі 43 тис 500 грн, сплачена позивачем, відповідає нормам Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , а діяльність ТОВ "ЛК "Еталон" не суперечить правилам здійснення лізингової діяльності та жодним чином не впливає на економічну поведінку споживача продукції. Між ОСОБА_2 та лізинговою компаніє було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору фінансового лізингу, зокрема його предмету. При цьому ознаки, які передбачені для кваліфікації умов указаного договору як несправедливі, відсутні.

У січні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що у зв'язку з нечесною підприємницькою практикою ТОВ "ЛК "Еталон" його було введено в оману щодо умов договору фінансового лізингу, зокрема комісії за організацію та предмету договору. У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що 22 лютого 2016 року ОСОБА_2 і ТОВ "ЛК "Еталон" уклали договір фінансового лізингу з додатками.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор МТЗ 81.1 Білорус), зазначений в пункті 3.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору у власність та передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця (пункт 3.3 договору) та придбається ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця транспортного засобу (пункт 5.9 договору).

Натомість, у специфікації, що є додатком до договору, предметом лізингу визначено: марка МТЗ 52.1 Білорус, у кількості 1, еквівалент 16 тис. 195 грн 09 коп., ціна 435 тис. грн.

Відповідно до п. 5.1 договору, предмет лізингу передається лізингоодержувачу у строк не більше 50 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу), комісії за організацію у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу та комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

У розділі 2 вказаного договору закріплено, що комісія за організацію формулюється як "одноразова плата лізингогодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення даного договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отриманих з різних джерел по всій території України, зустрічі та перемовини з дилерами та дистриб'юторами на предмет придбання предмету лізингу, купівлю предмета лізингу, супроводження договору протягом усього строку його дії, та відшкодування інших витрат лізингодавця, що пов'язані із його виконанням (у тому числі не зазначені у договорі, але можуть виникнути в процесі його виконання)".

У статті 8 цього договору закріплено перелік і розрахунок лізингових платежів. Перший лізинговий платіж (пункт 8.2.1) складається з: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору ("комісія за організацію") у розмірі 10 % вартості предмета лізингу згідно з додатком № 1 до договору; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, який визначений в додатку № 1 до договору; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу як платіж, що покриває витрати лізингодавця пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингодавця. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмету лізингу визначений у додатку № 1 до договору та складає 3 % вартості предмета лізингу.

Другий лізинговий платіж (пункт 8.2.3) складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплата комісії за супроводження договору.

У пункті 4.4.2 цього договору передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитись або розірвати договір у передбачених цим договором або чинним законодавством випадках.

Згідно з пунктом 12.12 у випадку його розірвання лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 20% від сплаченої суми авансових платежів. У такому випадку комісія за організацію цього договору лізингоодержувачу не повертається.

Усі підготовчі дії до спонукання укласти договір з боку відповідача розпочинаються з пропозицій на автомобілі та техніку за привабливою ціною, яка є нижчої за ринкову, у тому числі від ціни виробника. Така інформація підтверджується на офіційному сайті ТОВ "ЛК "Еталон" з обґрунтуванням "співпраці" з автосалонами завдяки чим пояснюються знижки, на сайті також пропонуються "умови лізингу" щодо сплати 10 % авансу, після чого автомобіль/техніка передається у користування за 5 днів, при цьому у переліку лізингових платежів ніякої "комісії за організацію" не йдеться.

Надалі менеджери ТОВ "ЛК "Еталон" завіряють, що транспортний засіб є в їхньому салоні. За таких обставин до підписання пропонується договір прямого лізингу. Крім того, представником відповідача було запропоновано при укладанні договору сплатити аванс за транспортний засіб, однак цей платіж виявився комісією за організацію.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 807 ЦК України і частини 1 статті 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Разом з тим, відповідно до частини другої наведеної норми закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у зв'язку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором.

Таким чином, законодавець відніс до договірного регулювання лише порядок сплати лізингових платежів, у той час як їх перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг - не передбачено.

За змістом статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (пункт 3).

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У частині третій зазначеної статті міститься перелік форм підприємницької діяльності, заборонених як таких, що вводять в оману, який не є вичерпним.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і визнання вказаного договору фінансового лізингу недійсним, оскільки його умови суперечать положенням цивільного законодавства, зокрема його укладено із здійсненням нечесної підприємницької практики, зі сплатою комісії за організації та закрпіленням інших платежів, які не є лізинговими, за відсутності індивідуально визначеного предмету лізинга.

Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, доводи касаційної скарги ТОВ "ЛК "Еталон" висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, судові рішення, які просить скасувати ПАТ "ЛК "Еталон", ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.