розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року у складі судді

Струс Т. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 січня

2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,

У червні 2017 року фермерське господарство "Бурка В. В." (далі -

ФГ "Бурка В. В.") звернулося до суду з позовом до Вищого адміністративного суду України та держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення на його користь 1 млн. грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними діями Вищого адміністративного суду України при розгляді касаційної скарги фермерського господарства, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року касаційну скаргу ФГ "Бурка В. В." залишено без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області

від 03 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року залишено без змін. Зазначало, що дії посадових осіб Вищого адміністративного суду України при розгляді його касаційної скарги є незаконними, оскільки суддя Горбатюк С. А. у порушення вимог закону касаційну скаргу ФГ "БуркаВ. В." розглядав не 2 місяці, а 24 місяці. У зв'язку із чим, фермерське господарство вважало, що у результаті вказаних протиправних дій Вищим адміністративним судом України йому завдано моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, ФГ "БуркаВ. В." просило суд стягнути із держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 млн. грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 21 березня

2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області

від 06 жовтня 2016 року, у відкритті провадження у вказаній справі в частині позовних вимог до Вищого адміністративного суду України відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.

Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області

від 30 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ФГ "Бурка В. В." до держави Україна в особі Державної казначейської служби України відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим законом процесуальним порядком у справі не допускається. При цьому зазначено й те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ФГ "Бурка В. В." - БуркиВ. В. залишено без задоволення. Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Дії колегії суддів Вищого адміністративного суду України при розгляді касаційної скарги позивача та постановленні ухвали від 21 січня 2015 року не визнані незаконними.

ФГ "Бурка В. В." не надано доказів про визнання незаконними дій колегії суддів Вищого адміністративного суду України при розгляді касаційної скарги

ФГ "Бурка В. В." та заподіяння йому моральної шкоди.

У касаційнійскарзі, поданій у лютому 2018 року, ФГ "Бурка В. В.",посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставин справи та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Вважав, що судами не були дотримані вимоги статей 8, 40, 55, 56, 124, 129 Конституції України та статті 16, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем у справі не подано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року касаційну скаргу

ФГ "Бурка В. В." залишено без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду від 03 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року залишено без змін.

Вказану ухвалу Вищого адміністративного суду України позивач вважав незаконною з підстав порушення строків розгляду касаційної скарги фермерського господарства.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинної ЦПК України (1618-15) .

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Стаття 4 ГПК України передбачає право юридичної особи на звернення до господарського суду.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ).

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) ,

ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і,

по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Спори, що виникають між юридичними особами та державою Україна в особі Державної казначейської служби Українипри реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб'єктним складом підвідомчі господарським судам.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб'єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК (1798-12) України.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 14-60цс18.

Відмовляючи у задоволенні позову ФГ "Бурка В. В.", суди не надали оцінки тому, що ФГ "Бурка В. В." заявило вимогу до держави України в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб'єкта владних повноважень, така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Таким чином, суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ФГ "Бурка В. В.", оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України, тому провадження у вказаній справі слід закрити.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їхнього скасування із закриттям провадження в справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." задовольнити частково.

Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 січня

2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом фермерського господарства "Бурка В. В." до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.