розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" на рішення Згурівського районного суду Київської області у складі судді

Денисенко Н. О. від 05 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В.,

Іванової І. В. від 20 грудня 2016 року,

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 03 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Правекс-Банк") та ОСОБА_8 укладено кредитний договір з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 10 312 доларів США строком до 3 вересня 2014 року зі сплатою 13,39 % річних. Відповідач зобов'язалася погашати заборгованість по кредиту щомісяця до 10 числа включно шляхом внесення грошових коштів згідно графіку погашення кредиту.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на

17 червня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 13 221, 30 доларів США що за курсом Національного банку України станом на 18 січня

2016 року становить 322 374, 44 грн, яку ПАТ КБ "Правекс-Банк" просило суд стягнути з ОСОБА_8 на його користь та сплачений судовий збір.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 05 жовтня

2016 року позов ПАТ КБ "Правекс-Банк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року у розмірі 2 641, 92 доларів США, що еквівалентно 64 417, 84 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 2 211 доларів США, що еквівалентно 53 910, 73 грн, заборгованості по процентам у розмірі 430, 92 доларів США, що еквівалентно 10 507, 11 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору ОСОБА_8 утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк". Оскільки позов банком пред'явлено 29 березня 2016 року, та враховуючи те, що відповідач подала заяву по застосування строку позовної давності, стягненню підлягає сума в межах строку позовної давності за період з 29 березня 2013 року по 29 березня 2016 року.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк" залишено без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 05 жовтня

2016 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, їх не спростовують, то відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду.

У січні 2017 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Крім того, ОСОБА_8 та її представник зверталися до банку з листами про врегулювання відносин за кредитним договором у яких відповідачем було визнано наявність заборгованості за кредитним договором, а відтак указаними листами позичальник визнала свою обізнаність про наявність заборгованості, у зв'язку з чим строк позовної давності перервався, а після її переривання перебіг позовної давності почався заново.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

21 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з пунктом 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договорута вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами установлено, що сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п. 11.5), так і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частини третьої статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлений трирічний строк позовної давності, який застосовується до всіх правовідносин, за винятком тих, для яких законом встановлені інші, більш короткі або більш тривалі строки.

Згідно зі статтею 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина пята статті 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (пункти 4.4, 4.5) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення термінів повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та відсотків за користування кредитом повинно здійснюватись позичальником щомісяця до 10 числа включно шляхом внесення грошових коштів згідно графіку, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Судами установлено, що останній платіж за договором кредиту було здійснено ОСОБА_8 29 грудня 2010 року відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 3 вересня 2007 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У вересні 2016 року ОСОБА_8 подано до суду першої інстанції клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 100).

Отже, у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про

погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлений законом термін позовної давності, час звернення до суду й час виникнення прострочення сплати чергових платежів за кредитом та поданувідповідачем заяву по застосування строку позовної давності, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за невиконання позичальником кредитного зобов'язання за період з 29 березня 2013 року по 29 березня 2016 року (часу звернення позивача до суду).

У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період до

29 березня 2013 року суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили з підстав пропуску позивачем строку для звернення до суду без поважної причини.

Такі висновки судів попередніх інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові

від 6 листопада 2013 року у справі № 6 - 116 цс 13 з подібними правовідносинами.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_8 та її представник зверталися до банку з листами про врегулювання відносин за кредитним договором у яких відповідачем було визнано наявність заборгованості за кредитним договором, а відтак указаними листами позичальник визнала свою обізнаність про наявність заборгованості у зв'язку чим строк позовної давності перервався є безпідставними, оскільки указані листи були направлені банку у серпні 2016 року, після подання банком позову до суду та реалізації ним права на захист своїх прав.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.