Постанова

Іменем України

04 червня 2018 року

м. Київ

справа № 331/2991/17

провадження № 61-15365 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів:

Крилової О. В., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., від 06 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 20 серпня 1968 року по 01 січня

1969 року він проходив військову службу в на території Чехословаччини. Під час проходження служби він отримав множинні осколкові поранення голови, обох рук, що в подальшому призвело до розвитку хронічних хвороб. За висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) йому була встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби. Вказував, що у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, позбавленням можливості вести повноцінний спосіб життя, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 50 тис. грн, яку просив стягнути з Міністерства оборони України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у складі судді

Жукової О. Є. від 01 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4

30 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу встановлена друга група інвалідності, що є наслідком поранень і захворювань, які він отримав під час проходження військової служби, тому, керуючись статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 23 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Постанова апеляційного суду мотивована відсутністюфакту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями заподіювача шкоди.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач відноситься до категорії військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, у зв'язку з чим має право на відшкодування моральної шкоди. Причинно-наслідковий зв'язок між встановленням позивачу групи інвалідності та проходження ним військової служби встановлено актом МСЕК, тому наявні усі необхідні складові цивільно-правової відповідальності відповідача по відношенню до позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 з 20 серпня 1968 року по 01 січня 1969 року проходив військову службу на території Чехословаччини, де велися бойові дії (а. с. 11).

21 червня 2016 року ОСОБА_4 вперше встановлена ІІ група інвалідності та визначено, що причиною інвалідності є поранення, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в державах, де велися бойові дії (а. с. 14), що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 15 березня 2016 року № 621/Ж (а. с. 12, 14). Через наявність захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби позивач неодноразово проходив курси лікування (а. с. 15-18).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (статті 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Сам по собі факт наявності шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Установивши, що ОСОБА_4 отримав поранення, яке стало підставою для встановлення йому другої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Чехословаччини, де велися бойові дії, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранень у 1968 році. Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди, яка пов'язана з отриманням травми і захворювання під час проходження військової служби у Збройних Силах СРСР на Міністерство оборони України, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності відповідача та про причинний зв'язок між моральною шкодою позивача і протиправними діями Міністерства оборони України.

При цьому, згідно наявних у справі посвідчень позивач отримує пенсію по інвалідності, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, а також на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби, тобто користується усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України.

Доводи касаційної скарги про виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди з моменту встановлення інвалідності актом МСЕК є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди" (v0004700-95) при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

На час проходження позивачем військової служби у Збройних Силах СРСР та отримання ним у 1968 році захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, тобто до набрання 20 грудня 1991 року чинності Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) і ЦК України, діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта