розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 09 грудня 2015 року.

22 квітня 2004 року, за час шлюбу, сторонами придбано за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру оформлено за ОСОБА_5

Згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя сторонами не досягнуто.

ОСОБА_4. просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

У квітні 2016 року ОСОБА_5звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру.

Зустрічна позовна зава мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана нею за її особисті кошти, які вона отримала від продажу 30 квітня 2004 року належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_4. Хоча цей договір було укладено після спірного договору, але за домовленістю з покупцем кошти вона отримала до продажу квартири. Вважала, що спірна квартира є її особистою приватною власністю.

ОСОБА_5 просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 09 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, придбану відповідно до договору купівлі-продажу від 22 квітня 2004 року і посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу

Водяницькою А. А. за реєстровим № 2494.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати по справі в сумі 2 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 22 квітня 2004 року ОСОБА_5 придбала спірну квартиру за кошти, які належали їй особисто і були отримані нею від продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_4 в будинку АДРЕСА_4 корпус 2 по вулиці Маршала Конєва в місті Кіровограді до придбання спірної квартири. Крім того, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 не надано доказів, які б підтверджували, що спірна квартира набута під час шлюбу в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти колишнього подружжя і що ним були понесені грошові витрати у створенні спільного майна.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 09 листопада

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 6 500,00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, що відповідно до статті 60 СК України є спільної сумісною власністю подружжя та відповідно до частини першої статті 70 СК України частки у спірній квартирі є рівними.

19 лютого 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 09 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не брав жодної участі у купівлі спірної квартири: ні у пошуку та проведенні переговорів із продавцем, ні в оформленні правочину, не був він присутнім й саме при його укладенні.

Спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_5, які були отримані від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_4, яка була відчужена 30 квітня 2004 року, однак кошти за неї вона отримала 22 квітня 2004 року.

Відповідно до нотаріально посвідченої додаткової угоди від 21 лютого

2017 року про внесення змін до договору купівлі-продажу квартири від

30 квітня 2004 року, сторони договору - ОСОБА_5 та ОСОБА_9 внесли зміни в пункт 2.1 договору купівлі продажу від 30 квітня 2004 року за реєстровим № 717 і виклали його в новій редакції: продаж квартири вчиняється за домовленістю сторін за 26 600,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору 30 квітня 2004 року, а саме

22 квітня 2004 року. Вказаний договір є невід'ємною складовою частиною договору від 30 квітня 2004 року.

19 березня 2018 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подано до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Кіровоградської області від

17 січня 2018 року без змін.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи № 405/2443/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, ними була придбана спірна квартира АДРЕСА_1, що підтверджується вищевказаним договором купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2004 року, при укладенні якого покупцем зазначена ОСОБА_5, згоду на укладення цього договору купівлі-продажу було надано позивачем відповідно до його нотаріально посвідченої заяви, у якій також вказано про те, що спірна квартира придбана за їх спільні кошти.

У пункті 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня

2004 року сторони вказали про те, що кошти отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору, тобто розрахунок за придбану спірну квартиру був проведений у момент укладення договору.

Також судом установлено, що ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2004 року продала квартиру АДРЕСА_4, яка належала їй на праві особистої приватної власності, згода на укладення цього договору також надавалась ОСОБА_4

У пункті 2.1 вказаного договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня

2004 року (в редакції на час укладання договору купівлі-продажу) сторони зазначили про те, що кошти отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору, тобто розрахунок за продану квартиру був проведений у момент укладення договору.

Відповідно до нотаріально посвідченої додаткової угоди від 21 лютого

2017 року про внесення змін до договору купівлі-продажу квартири від

22 квітня 2004 року. Вказаний договір є невід'ємною складовою частиною договору від 30 квітня 2004 року.

У пункті 3 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, оскільки встановив, що спірна квартира була придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі і спільного проживання на спільні кошти, до складу яких входили заробітки позивача, які відповідно є об'єктом права спільної сумісної власності. Тому ця квартира також є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Домовленістю між сторонами або шлюбним договором розмір часток сторін у спільній власності не було визначено, ОСОБА_4 має право на 1/2 частину спірної квартири.

Доводи заявника про те, що відповідно до нотаріально посвідченої додаткової угоди від 21 лютого 2017 року про внесення змін до договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2004 року, сторони договору - ОСОБА_5 та ОСОБА_9 внесли зміни в пункт 2.1 договору купівлі продажу від

30 квітня 2004 року за реєстровим № 717 і виклали його в новій редакції: продаж квартири вчиняється за домовленістю сторін за 26 600,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору 30 квітня

2004 року, а саме 22 квітня 2004 року, а тому отримані кошти від продажу вказаної квартири є особистими коштами ОСОБА_5, - є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну. Як встановлено судом, домовленість щодо зміни пункту 2.1 договору була досягнута після виникнення спору щодо поділу майна подружжя і розгляду справи судами першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

Матеріали справи не містять, а ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти від продажу належної заявнику квартири були використанні для купівлі спірної квартири.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року зупинено виконання постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року, до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга представника ОСОБА_5 -

ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 17 січня 2018 року.