розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року у складі судді Савицького О. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.

На обгрунтування позовних вимог зазначила, що з 09 січня 2010 року вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року розірвано. Від шлюбу з відповідачем сторони мають двох дітей - сина ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на те, що відповідач участі у вихованні дітей не приймає, матеріальної допомоги у добровільному порядку на утримання дітей та дружини не надає, просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду й до повноліття дітей, а також стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, за період з вересня 2015 року по серпень 2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року позов ОСОБА_4 частково задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8. у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину для кожної дитини відповідного віку, починаючи з

28 жовтня 2016 року і до досягнення ОСОБА_7, повноліття, тобто до

ІНФОРМАЦІЯ_3

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що діти проживають з позивачем та перебувають на її утриманні, відповідач офіційно працевлаштований, має регулярний дохід та ухиляється від надання матеріальної допомоги на утримання дітей. Суд урахував перебування на утриманні відповідача його батьків - пенсіонерів, один з яких є інвалідом, у зв'язку з чим дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8., у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно.

Суд не вбачав правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання в розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходів) за період з вересня 2015 року по серпень

2016 року, оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом діти вже досягли трьохрічного віку.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року апеляційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилена, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно урахував, наявність на утриманні відповідача його непрацездатних батьків, та досягнення дітьми трирічного віку, а тому дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову частково. Колегія суддів не погодилась з доводами апеляційної скарги про необхідність стягнення у твердій грошовій сумі, посилаючись на відсутність надання відповідачем доказів про те, що він на час вирішення спору не мав регулярного та стабільного доходу.

У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, у якій заявник просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки діти зареєстровані та проживають із обома батьками, в належній відповідачу на праві власності квартирі, а тому висновки судів щодо проживання дітей з позивачкою є безпідставними. Крім того, відповідач немає постійної роботи та регулярного заробітку, а тому аліменти на утримання дітей необхідно було стягнути в твердій грошовій сумі.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

18 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновку суду попередньої інстанції не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09 січня 2010 року між сторонами укладено шлюбу, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 25.

Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано.

З матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу, малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8., проживають разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_5 працює в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (далі по тексту - ОБСЄ), має постійний офіційний заробіток, його доходи мають регулярний характер та є достатніми для участі в утриманні дітей.

Судами також установлено, що утриманні відповідача перебувають його батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є пенсіонерами, матір відповідача є інвалідом другої групи безстроково.

За змістом частини першої статті 180 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України (2947-14) ) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин другої та третьої статті 181 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно частини першої статті 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом частини другої статті 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

У силу положень статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Частиною першою статті 184 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Ухвалюючи рішення суду про часткове задоволення позовних вимог

ОСОБА_4 щодо стягнення аліментів на утримання дітей, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що відповідач офіційно працевлаштований і має регулярний дохід, з урахуванням якого та наявності на його утриманні непрацездатних батьків, один з яких є інвалідом, дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8., у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно.

Доводи касаційної скарги щодо не урахування судами першої та апеляційної інстанцій тверджень про необхідність стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, з огляду на те, що відповідач не має регулярного та стабільного доходу є безпідставними, оскільки на час ухвалення рішення судоми першої інстанції відповідач працював на умовах контракту в Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ на посаді радника з питань виборів, і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності постійної роботи та регулярного і стабільного доходу. Подальша зміна майнового чи сімейного стану платника аліментів не є підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення суду з наведених підстав, а може бути підставою звернення до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів чи способу їх визначення.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення аліментів на її утримання в касаційному порядку не оскаржується, а тому не є предметом перевірки Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність та обгрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.