розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Львівської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Ванівського О. М.,

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що мати позивача ОСОБА_6 04 жовтня 2008 року о 6 годині 30 хвилин виганяла корову на пасовисько. Відповідач, керуючи транспортним засобом, вчинив наїзд на її матір та корову. Тварина загинула на місці, а її мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року від отриманих в ДТП тілесних ушкоджень. По факту смерті ОСОБА_6 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

На лікування матері позивач витратила кошти в сумі 8 545,54 грн, на поховання - 2 061 грн, а також встановила пам'ятник на її могилі. Стверджує, що діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, оскільки до цього часу вона перебуває в стресовому стані. З 2008 року веде переписку з різними інстанціями в пошуках справедливості. Будучи інвалідом 1-ї групи, повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя та побуту, що викликано лікуванням і втратою рідної людини та витратами майнового характеру.

З огляду на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача на її користь 15 706,54 грн майнової шкоди та 100 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 03 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження неправомірних дій відповідача стосовно ОСОБА_6, а також вини саме ОСОБА_5 у смерті матері позивача.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 30 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що тілесні ушкодження ОСОБА_6 спричинено внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки під керуванням відповідача.

У травні 2017 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 лютого 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив матеріали справи та не врахував, що причинний зв'язок між діями відповідача її смертю потерпілої відсутній.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У серпні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення представника ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у яких він просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 1 частини другої статті 1167 цього Кодексу передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України шкода, у тому числі і моральна, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно із частиною першою статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд установив, що 04 жовтня 2008 року о 6 годині 30 хвилин у с. Йосипівка Радехівського району Львівської області, ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснив наїзд на ОСОБА_6 - матір позивача та тварину (корову). В результаті цього ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, тварина загинула на місці.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

Згідно з постановою Сокальського районного суду Львівської області від 12 листопада 2008 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

21 травня 2009 року прокуратурою Радехівського району Львівської області по факту ДТП порушено кримінальну справу за ознаками частини другої статті 286 КК України.

На час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій кримінальна справа перебуває у провадженні слідчого відділу Радехівського ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області.

Відповідно до висновку експерта від 28 грудня 2010 року № 3218/165 безпосередньою причиною смерті ОСОБА_6 визначено тромбоемболію гілок легеневої артерії, що привело до гострої легенево-серцевої недостатності. Тромбоемболія легеневої артерії могла розвинутись внаслідок перенесеної травми грудної клітки з правобічним гемопневмоторексом, переломами кісток тазу на тлі захворювань: хронічного бронхіту, гострої вогнищевої серозно-гнійної пневмонії, атеросклерозу судин мозку, гіпертонічної хвороби і хронічної ішемічної хвороби серця та тривалого перебування потерпілої у ліжку під час післятравматичного періоду.

Відповідно до висновку додаткової комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи по кримінальній справі від 28 жовтня 2011 року № 3942/133 синці на лівій гомілці, на ділянці лівого колінного суглобу, переломи лобкової і сідничної кісток тазу зліва на тілі ОСОБА_6 утворились внаслідок прямої дії частин автомобіля марки Фольксваген Т-4, реєстраційний номер НОМЕР_1, а при відкиданні тіла від автомобіля з наступним падінням пішохода на дорожнє покриття утворились синці в правій навколоочній та вилицевій ділянках, множинні садна на чолі справа, на носі, в правій вилицевій і скроневій ділянках, синці з садном в ділянці правого плечового суглобу та закрита черепно-мозкова травма. Ушкодження на лівій нижній кінцівці та переломи кісток тазу на тілі ОСОБА_6 утворились внаслідок безпосереднього наїзду на неї правою передньою частиною вказаного автомобіля.

Згідно акта судово-медичного дослідження від 02 січня 2009 року № 002/2009 смерть ОСОБА_6 настала внаслідок поєднаної травми тіла у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка проявилася забоєм головного мозку, перелому лобкової і сідничної кісток тазу зліва, закритої тупої травми грудної клітки у вигляді правобічного пневмогемотораксу, множинних забоїв тіла, що призвело до травматичного шоку. Аналогічні висновки містяться у висновку експерта від 12 лютого 2015 року № 206/14.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, які призвели до смерті потерпілої, саме внаслідок дії наїзду на неї автомобіля під керуванням відповідача.

Моральна шкода спричинена ОСОБА_4 проявилася у травмуванні ОСОБА_6 та непоправній для неї втраті - смерті матері, пов'язаними з цим додатковими витратами, які вона зобов'язана була здійснювати для організації свого життя і побуту.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються лише переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Львівської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.