Позов обґрунтовано тим, що Чугуївською міжрайонною прокуратурою Харківської області проведено перевірку щодо додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при прийнятті рішень у сфері земельних відносин. Під час проведення перевірки встановлено, що рішенням Печенізької селищної ради XX сесії V скликання від 09 серпня 2007 року наданоОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови під будівництво та обслуговування жилого будинку та господарчих споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,15 га, та для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_1, для подальшої передачі останній у приватну власність.

Рішенням Печенізької селищної ради ХХХХ сесії V скликання від 30 січня 2009 року затверджено матеріали технічної документації із встановленням меж для передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка) площею - 0,15 га та із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею - 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1. Передано у власність ОСОБА_2 вищевказані земельні ділянки.

На підставі рішення Печенізької селищної ради ХХХХ сесії V скликання від 30 січня 2009 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га, який зареєстровано 08 травня 2009 року та державний акт, на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,15 га, який зареєстровано 08 травня 2009 року. Згідно з інформацією, наданою відділом Держземагенства в Печенізькому районі Харківської області, та відомостей Публічної кадастрової карти, вказані земельні ділянки постійно знаходилися та завжди були за межами населеного пункту, що суперечить нормам статті 38 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), відповідно до якої землями житлової та громадської забудови є земельні ділянки, що перебувають у межах населених пунктів, та використовуються відповідно до генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації. Згідно з інформацією, наданою ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", вищевказані земельні ділянки згідно з лісовпорядкувальною документацією належать до категорії земель лісогосподарського призначення та знаходяться в користуванні лісгоспу, а надання земельних ділянок у власність із земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд чи інших потреб без розроблення проекту відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення та вилучення із земель лісогосподарського призначення, є порушенням вимог статті 20 ЗК України (в редакції на момент надання спірних земельних ділянок), згідно з якою віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Таким чином, рішенням Печенізької селищної ради XX сесії V скликання від 09 серпня 2007 року, рішенням Печенізької селищної ради ХХХХ сесії V скликання від 30 січня 2009 року, у порушення вимог статті 20 ЗК України, змінено цільове призначення вищевказаних земельних ділянок, а саме: із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови та сільськогосподарського призначення. У порушення вимог частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України, статті 50 Закону України "Про землеустрій", пункту 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 (677-2004-п) , пункту 1.12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (z0354-99) , Печенізькою селищною радою погоджено та затверджено саме матеріали технічної документації щодо встановлення меж для передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,15 га та із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 0,15 га, а не проекти відведення земельних ділянок, та передано у власність ОСОБА_2 вищевказані земельні ділянки.Крім того, ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" як постійний землекористувач спірними земельними ділянками згоди на їх вилучення не надавав. Отже, Печенізька селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

З урахуванням уточнених позовних вимог прокурор просив визнати незаконними та скасувати вказані рішення Печенізької селищної ради як такі, що прийняті з порушенням вимог статей 20, 84, 122, 123, 149 ЗК України, статей 31, 57 Лісового кодексу України (далі-ЛК України), розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" (610-2008-р) . Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_2, оскільки вони видані на підставі вказаних рішень Печенізької селищної ради, які прийняті з порушенням вимог земельного законодавства. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути зазначені земельні ділянки у постійне користування ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство".

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 03 серпня 2015 року у позові Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів про право власності на землю та повернення земельних ділянок відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент виникнення спірних правовідносин спірні земельні ділянки знаходилися в межах смт Печеніги, Харківської області, відповідно до меж, прийнятих для обліку земель у складі державного земельного кадастру, що згідно з пунктом 1 Розділу ІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" № 1457-ІV від 05 лютого 2004 року (1457-15) є законною підставою для розпорядження ними, як комунальними землями.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Печенізької селищної ради Харківської області прийняті в межах повноважень, оскільки на момент їх прийняття межі та площа смт Печеніги були визначені рішенням компетентного органу-Харківською обласною радою, та встановлені в натурі з виготовленням необхідної землевпорядної документації, а тому Печенізька селищна рада, надаючи з земель комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2 спірні земельні ділянки, діяла відповідно до вимог статті 122, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) , частини другої статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій". ОСОБА_2 як громадянка України мала гарантоване державою право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, а тому суд вважав, що не може бути підставою для порушення цього права неузгодженість дій органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади у сфері лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища, а також органів землеустрою. Прокурор не надав суду рішення компетентного органу про надання ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" у постійне користування спірних земельних ділянок, а надана суду лісовпорядкувальна документація має розбіжності та не погоджена з органами землеустрою, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища, тому доводи прокурора щодо знаходження спірних земельних ділянок упостійному користуванні ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" як земель лісогосподарського призначення (Печенізьке лісництво № 2, квартал 126, виділ 23) є недоведеними та необґрунтованими.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року відхилено апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Кващука О. І. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 03 серпня 2015 року залишено без змін. Заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року, про накладення арешту на земельну ділянку площею 0, 1500 га, яка має кадастровий номер НОМЕР_1 та на земельну ділянку площею 0, 1500 га, яка має кадастровий номер НОМЕР_2, що належать ОСОБА_2 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 від 08 травня 2009 року, скасовано.

Суд апеляційний інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин спірні земельні ділянки знаходилися в межах смт Печеніги, Харківської області, відповідно до меж, прийнятих для обліку земель у складі державного земельного кадастру, що згідно з пунктом 1 Розділу ІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (1457-15) є законною підставою для розпорядження ними, як комунальними землями.

Апеляційний суд погодився також з висновками суду першої інстанції про прийняття Печенізькою селищною радою Харківської області оскаржуваних прокурором рішень без перевищення повноважень, оскільки на момент їх прийняття межі та площа смт Печеніги були визначені рішенням компетентного органу-Харківською обласною радою, та встановлені в натурі з виготовленням необхідної землевпорядної документації. Тому Печенізька селищна рада, надаючи з земель комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2 спірні земельні ділянки, діяла відповідно до вимог статті 122, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) , статті 21 Закону України "Про основи містобудування", частини другої статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій". Прокурором не було надано рішення компетентного органу про надання ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" у постійне користування спірних земельних ділянок, а надана суду лісовпорядкувальна документація має розбіжності та не погоджена з органами землеустрою, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

29 травня 2016 року заступник прокурора Харківської області звернувся до суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Печенізького районного суду Харківської області від 03 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

29 вересня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області в указаній цивільній справі.

23 січня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

У січні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що право постійного користування ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" спірними земельними ділянками підтверджується планово-картографічними матеріалами, а саме: копіями планшетів № 4 лісовпорядкування за 1970, 1990, 2006, 2010 роки, відповідними викопіюваннями матеріалів лісовпорядкування, з яких вбачається, що спірні земельні ділянки розташовані у межах кварталу № 126 виділу 23 Печенізького-2 лісництва та належать до категорії земель лісогосподарського призначення. Матеріали лісовпорядкування ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" з планшетом, що виготовлений на основі геоданих матеріалів землевпорядкування, відповідно до вимог статті 48 ЛК України, затверджені Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (протокол 2 лісовпорядної наради від 18 жовтня 2007 року), погоджені Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища Харківської області 04 квітня 2008 року. Відповідно до статті 48 ЛК України зазначені матеріали з часу їх затвердження є офіційними чинними документами, які з огляду на положення пункту 5 "Прикінцеві положення" ЛК України, підтверджують право постійного користування ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" спірними земельними ділянками. Крім того, та обставина, що наявні в матеріалах справи планово-картографічні матеріали лісовпорядкування усупереч вимогам пунктів 3.6.2.2 та 2.3.3 Інструкції з проведення лісовпорядкування, затвердженої постановою Держкомлісу СРСР від 12 вересня 1985 року № 04, не погоджено з органами землересурсів, не впливає на чинність цих документів з часу їх затвердження як складової частини матеріалів лісовпорядкування в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та погодженням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Суди залишили поза увагою те, що у власність ОСОБА_2 передано земельні ділянки, які знаходяться за межами населеного пункту, віднесені до земель державної власності-лісового фонду та знаходяться у користуванні ДП "Чугуєво?Бабчанське лісове господарство", що підтверджується письмовою інформацією підприємства від 20 жовтня 2014 року, 09 червня 2015 року, Головного управління Держземагентства у Харківській області від 15 травня 2015 року, відділу Дерземагентства в Печенізькому районі Харківської області від 17 жовтня 2014 року та Публічної кадастрової карти. Суди не застосували норми статей 20, 149 ЗК України щодо зміни цільового призначення земель та надання ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" згоди на вилучення спірних земельних ділянок.

Пред'являючи позов, прокурор виходив з необхідності вирішення проблем суспільного значення, яка виправдовує застосування механізму витребування земельної ділянки у набувача. Передача у власність фізичній особі земельної ділянки, яка не може бути передана у приватну власність, та яка вважається земельною ділянкою лісогосподарського призначення, призведе до знищення лісу та порушення природних функцій лісових екосистем.

17 жовтня 2016 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що Печенізькою селищною радою оскаржувані рішення були прийняті в межах повноважень, на момент їх прийняття межі та площа смт Печеніги були визначені рішенням Харківської обласної ради та встановлені в натурі з виготовленням необхідної землевпорядної документації. Крім того, прокурор пред'явив позов зі спливом позовної давності. Також прокурор не надав доказів того, що спірні земельні ділянки надавались ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" для ведення лісового господарства або були віднесені до складу земель лісогосподарського призначення.

06 квітня 2018 року надійшли пояснення ОСОБА_2, у яких зазначено, що Печенізькою селищною радою оскаржувані рішення були прийняті в межах повноважень, оскільки на момент їх прийняття межі та площа смт Печеніги були визначені рішенням Харківської обласної ради та встановлені в натурі з виготовленням необхідної землевпорядної документації. Крім того, у провадженні судів перебувала аналогічна справа, за результатами розгляду якої прокурору відмовлено в позові.

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 серпня 2007 року рішенням Печенізької селищної ради Харківської області ХХ сесії V скликання ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови під будівництво та обслуговування жилого будинку та господарчих споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,15 га,та для ведення особистого селянського господарства,орієнтовною площею 0,15 га, за адресою: Харківська область, АДРЕСА_1.

30 січня 2009 року рішенням Печенізької селищної ради Харківської області ХХХХ сесії V скликання було затверджено матеріали технічної документації з встановлення меж спірних земельних ділянок для передачі у власність ОСОБА_2 (а.с. 17-29) та передано ці земельні ділянки їй у власність (а.с. 12).

На підставі вказаних вищерішень 08 травня 2009 року ОСОБА_2 було видано державні акти на спірні земельні ділянки (а. с. 101, 102).

За відомостями, наведеними в листах ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" № 01-11/410 від 20 жовтня 2014 року та № 01-11/206 від 09 червня 2015 року, спірні земельні ділянки згідно лісовпорядної документації 1970, 2006, 2010 років є землями лісогосподарського призначення і знаходяться в постійному користуванні цього підприємства (Печенізьке лісництво № 2, квартал 126, виділ 23) (а. с. 30). ДП "Чугуєво-Бабчанським лісовим господарством" надано витяги з матеріалів лісовпорядкування за 1970, 1990, 2006, 2010 роки (а. с. 42, 84, 85, 86, 87, 166).

Зазначеним доказам у справі суди не дали належну оцінку, не спростували твердження прокурора та ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення.

Згідно з листом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області від 03 березня 2015 року матеріали лісовпорядкування ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" всупереч вимогам частини четвертої статті 48 ЛК України з цим управлінням не погоджувались (а. с. 82).

Згідно інформації Відділу Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області, викладеній у листі від 17 жовтня 2014 року, спірні земельні ділянки завжди були розташовані за межами населеного пункту. Відповідно до індексно-кадастрової карти "План землекористування радгоспу "Печенізький" смт Печеніги, Чугуївського району, Харківської області Української РСР "Проект лісомеліоративних заходів" ці ділянки розташовані на землях ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" (а. с. 31).

Згідно з наказом Харківського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель № 48 від 04 березня 1971 року та на підставі наказів Вовчанського та Чугуєво-Бабчанського лісгоспів відповідно № 33 від 22 березня 1671 року та № 48 від 26 березня 1971 року Чугуєво-Бабчанському лісгоспу було передано Печенізьке лісництво загальною площею 8,75 тисяч га (а.с. 163, 164, 165).

За відомостями, наведеними у акті від 30 листопада 2006 року, площа лісів по земельному балансу Печенізького лісництва складає 7661 га (а.с. 168), а Кочетоцького лісництва - 127 га (а.с. 167).

Печенізькою селищною радою Харківської області було надано копію генерального плану від 1988 року смт Печеніги, Харківської області, з якого вбачається, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт Печеніги (а.с. 81-82). Також було надано копію генерального плану смт Печеніги, затвердженого рішенням ХІІІ сесії ХХІІІ скликання Харківської обласної ради від 18 серпня 2000 року "Про встановлення меж селища міського типу Печеніги" (а.с. 190-192).

Відомості щодо рішення Харківської обласної ради від 18 серпня 2000 року, яким було встановлено межі смт Печеніги та затверджено його загальну площу у розмірі 785,35 га, також були надані Головним управлінням Держземагентства у Харківській області у листі від 08 квітня 2015 року (а. с. 126).

Разом з тим, листом Головного управління Держземагентства у Харківській області від 15 травня 2015 року повідомлено, що спірні земельні ділянки згідно проекту формування території Печенізької селищної ради та індексно-кадастрової карти знаходяться за межами населеного пункту та віднесені до земель державної власності (а. с. 158-160).

Із матеріалів справи випливає, що вирішуючи спір, судами не досліджувалося рішення ХІІІ сесії ХХІІІ скликання Харківської обласної ради від 18 серпня 2000 року "Про встановлення меж селища міського типу Печенізького району". Суди належним чином не з'ясували статус земельних ділянок, які надані ОСОБА_2 у власність для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, їх місце розташування (за межами населеного пункту чи в межах смт Печеніги), а також не з'ясовано, який орган місцевого самоврядування чи державної влади мав повноваження розпоряджатися вказаними земельними ділянками.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються навідповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (2768-14) .

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно із статтями 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, положеннями законів України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) та "Про землеустрій" (858-15) дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14.

З огляду на доводи прокурора в касаційній скарзі, докази у справі Верховний Суд дійшов висновку, що суди не з'ясували, чи належать земельні ділянки, надані у власність ОСОБА_2 до земель лісового призначення, чи має ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" право користуватися спірними земельними ділянками та на якій підставі. При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, з'ясування її статусу суди не взяли до уваги положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Обґрунтовуючи відмову у позові, суди зазначили про відсутність доказів, що спірні земельні ділянки віднесені до земель державної власності та належать до земель лісового фонду та знаходяться у користуванні ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", оскільки відсутні належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували належність спірних земельних ділянок до лісового фонду; будь-які документи щодо відведення та закріплення цих земельних ділянок за будь-якими лісовпорядними організаціями відсутні.

Висновки судів про те, що надані спірні земельні ділянки з відповідним кадастровими номерами значилися розташованими в межах смт Печеніги Харківської області та не належать до земель лісового фонду, є необґрунтованими та непереконливими, враховуючи докази у справі, яким суди не дали належну оцінку. Отже, суди належним чином не встановили обставини та не надали оцінку усім доказам у справі окремо та у їх сукупності.

Суди не дослідили рішення Печенізької селищної ради ХХХХ сесії V скликання від 30 січня 2009 року щодо затвердження матеріалів технічної документації із встановленням меж для передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), не дали належну оцінку дослідженим доказам у справі і не з'ясували призначення земель, з яких було передано землі у приватну власність ОСОБА_2

Вирішуючи спір, суди не взяли до уваги, що у цій справі, "суспільним", "публічним" інтересом звернення Чугуївського міжрайонного прокурора Харківської області до суду з вимогою повернення спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів-національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Крім того, у порушення вимог статей 57- 60, 137, 177, 179, 185, 212- 215, 303 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV) суди належним чином не з'ясували, чи земля, віднесена рішенням Харківської обласної ради ХІІІ сесії ХХІІІ скликання від 18 серпня 2000 року до земель житлової та громадської забудови, мала лісогосподарське призначення (лісового фонду), чи вкрита вона лісами, чи законно було змінено цільове призначення землі, чи законно було виділено земельні ділянки ОСОБА_2, чи знала (проявила розумну обачність) ОСОБА_2 при набуті земельних ділянок про те, що вони є землями лісового фонду, отже вибули з володіння держави з порушенням вимог закону. Суди не дали оцінку діям ОСОБА_2, чи є вони добросовісними під час набуття земельних ділянок у власність.

Крім того, визначаючи правовий статус спірних земельних ділянок, суди не надали належної правової оцінки іншим матеріалам, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірних земельних ділянок, а саме: листам ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" від 20 жовтня 2014 року та 09 червня 2015 року, Головного управління Держземагентства у Харківській області від 15 травня 2015 року, відділу Дерземагентства в Печенізькому районі Харківської області від 17 жовтня 2014 року; планшетам № 4 лісовпорядкування за 1970, 1990, 2006, 2010 роки.

Суди не взяли до уваги, що незаконне вибуття земель із державного чи комунальної власності становить "суспільний", "публічний" інтерес, який полягає у відновленні правового порядку, відновлення становища, яке існувало до порушення права Українського народу на землі та ліси, отже, не встановили обставини, які входять до предмета доказування у справі, установлення яких має значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки доказам у справі, тому Верховний Суд не має підстав ухвалити власне рішення, оцінювати докази на підтвердження чи спростування належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду на час прийняття рішення Печенізькою селищною радою ХХХХ сесії V скликання від 30 січня 2009 року.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про її передачу на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.

При новому розгляді справи суду необхідно встановити обставини справи, надати належну оцінку кожному доказу окремо,а також у їх сукупності, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, належним чином перевірити доводи та аргументи сторін, з'ясувати і мотивувати, чи буде втручання держави в право власності ОСОБА_2 відповідати вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Вирішуючи спір, суду необхідно взяти до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини,оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (справи "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).