розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року у складі судді: Ярмола О. Я. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року у складі суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.,

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася із позовом до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років померла її мама ОСОБА_6, яка була важко хвора, потребувала стороннього догляду та допомоги. Позивач і відповідач є дітьми померлої ОСОБА_6 Позивач доглядала маму і надавала їй належну допомогу, а відповідач постійно проживає в м. Москві і не доглядав за мамою, не надавав їй належної матеріальної і моральної допомоги, не приїхав на її похорони і на даний час не приїздить до України та через свого представника подав в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Просила суд усунути ОСОБА_5 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач жодним чином не ухилявся від надання допомоги своїй матері, але в силу віддаленості місця свого проживання, політичної обстановки в державах не був постійно поряд із матір'ю і не приїхав на її похорони. Позивач не довела, що ОСОБА_6 потребувала допомоги саме відповідача і отримала відмову, у зв'язку з чим опинилася в безпорадному і скрутному становищі. Також суд вказав, що особистий контакт та турбота за спадкодавцем в останній місяць її життя ніяким чином не спростовує та не зменшує значимість моральної і матеріальної підтримки спадкодавцю, яку надавав відповідач шляхом грошових переказів і телефонних розмов. Між братом і сестрою склалися недоброзичливі відносини, але їхні звинувачення одне одного ніяким чином не доводять факт ухилення одного з них від свого обов'язку щодо догляду їхньої матері.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року залишене без змін.

Ухвала мотивована тим, що доказів про те, що ОСОБА_6 в силу свого безпорадного стану потребувала сторонньої допомоги, у тому числі матеріальної, а відповідач свідомо ухилявся від її надання, не надано.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася із касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 тривалий час від 1989 року і до 2011 року не спілкувався з мамою, не доглянув маму перед смертю, не приїхав, коли вона тяжко захворіла, а останній місяць вона була госпіталізована і потребувала допомоги, тобто через свій вік і тяжку хворобу була у безпорадному стані.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2017 року ОСОБА_5, через представника ОСОБА_7, надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що позивачем не доведено наявність правових підстав для усунення відповідача від права на спадкування за законом.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на квартиру в АДРЕСА_1.

Спадкоємцями померлої є її двоє дітей - ОСОБА_4 і ОСОБА_5

ОСОБА_6 на день смерті в шлюбі не перебувала, заповіту не залишила.

Сторони по справі в установлений шестимісячний строк звернулися до органів нотаріату з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, але їх спадкові права так і не оформлені, оскільки 16 серпня 2016 року позивач ОСОБА_4 подала до нотаріальної контори заяву, в якій просила не видавати (зупинити) свідоцтва про право на спадщину щодо майна спадкодавця, так як вона звернулася до суду та оспорює право свого брата на спадщину, що підтверджено копією спадкової справи № 295\2016 до майна померлої ОСОБА_6

Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що для усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 мала хронічне захворювання лімфолейкоз в стадії клінічних проявів, останній місяць життя, з 16 січня 2016 року, була під постійним наглядом лікарів та під піклуванням і наглядом своєї доньки, позивача ОСОБА_4, яка влаштувала матір в лікарню м. Києва, опікувалася станом здоров'я своєї матері. Останній тиждень свого життя ОСОБА_6 була в тяжкому стані та потребувала постійної допомоги, яку надавала позивач і її родина. Відповідач ОСОБА_5 з 2011 року відновив стосунки з ОСОБА_6, приїздив в 2011 році в Україну, та з 2011 року по 2015 рік ОСОБА_6 їздила раз на рік в гості до відповідача в Росію. Відповідач періодично направляв своїй матері грошові перекази та щосуботи спілкувався з нею в телефонному режимі. ОСОБА_6 мала пенсійне забезпечення, власне житло, де проживала і була зареєстрована.

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п'ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_5 від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.