розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сокальського районного суду Львівської області у складі судді Струс Т. В. від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., від 23 листопада 2017 року,

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до слідчого СВ Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області Гуменюк Л. Р. про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що відповідач неналежним чином проводила слідчі та розшукові дії у кримінальному провадженні № 12013150310001135, внесеного 07 грудня 2013 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України. До даного кримінального провадження входить кримінальне провадження № 12015140310001470, порушеного 08 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтями 212, 356 КК України.

Вважає, що з листопада 2015 року по серпень 2016 року слідчий проявила навмисну бездіяльність, результатом чого стало винесення постанови від 22 липня 2016 року про закриття кримінального провадження, що призвело до нервового стресу і гіпертонічного кризу, у зв'язку з чим він був госпіталізованим до Сокальльської центральної районної лікарні. Оскарження бездіяльності слідчої змусило його бути присутнім у Червоноградській місцевій прокуратурі, ГУНП у Львівській області та прокуратурі Львівської області, а також відвідувати засідання у судах першої та апеляційної інстанціях. З огляду на викладене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 6 635 грн 71 коп.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 10 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження, а також доказів спричинення позивачу моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 травня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження, а також доказів спричинення моральної шкоди, є правильними.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" (266/94-ВР) , Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду".

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

10 квітня 2018 року слідчий СВ Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області Прус (Гуменюк) Л. Р. подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що ті обставини, на які посилається заявник були предметом дослідження судами і висновки, зроблені ними з даного приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що постановою слідчого Сокальського ВП Гуменюк О. Р. від 22 липня 2016 року закрито кримінальне провадження № 12013150310001135, порушеного 07 грудня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 382 КК України та статті 356 КК України.

Ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року вказана постанова скасована.

На підтвердження наявності спричинення моральної шкоди позивач зазначає повідомлення його 22 липня 2016 року про прийняте рішення слідчим про закриття кримінального провадження, унаслідок чого його було госпіталізовано 22 липня 2016 року у Сокальську ЦРЛ, де він перебував на лікуванні з 22 липня 2016 року по 29 липня 2016 року.

Відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України, шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої (ніж передбачено в частині першій - п'ятій цієї норми) незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. За правилами частини шостої зазначеної статті відшкодовується на загальних підставах шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, тобто за незаконні дії або бездіяльність цих органів, які не включені до переліку незаконних рішень, дій чи бездіяльності частини першої статті 1176 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені у частині першій статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Як убачається з позовної заяви, позивач незгоден із постановою слідчого про закриття кримінального провадження, яка у подальшому була скасована слідчим суддею. Однак зазначені дії не є підставою для відшкодування моральної у розумінні статтей 1176 та 1167 ЦК України. Зазначене безпосередньо регулюється нормами КПК України (4651-17) , стаття 303 якого передбачає право оскарження до слідчого судді рішення слідчого про закриття кримінального провадження.

Дане право позивачем реалізоване, ним оскаржено постанову слідчого від 22 липня 2016 року, а ухвалою слідчого судді від 11 жовтня 2016 року вказану поставу слідчого скасовано.

Оскільки, неправомірних дій у даному процесуальному рішенні слідчого судами не встановлено, а позивачем під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надано суду доказів спричинення йому відповідачем моральної шкоди, суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що судами неправильно застосовано положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" (266/94-ВР) не заслуговують на увагу, оскільки норми вказаного закону не поширюються на виниклі правовідносини у розумінні статті 1 вказаного Закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.