розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року у складі судді Посисень Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Східницької селищної ради Львівської області (далі - селищна рада), ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Траверс" (далі - ТОВ "Траверс"), треті особи: управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі Львівської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, визнання права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, зобов'язання звільнення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить частина домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: нежитлова будівля складу літера "Б-1" загальною площею 54,2 кв. м та нежитлова будівля складу літера "А-1" загальною площею 11,3 кв. м.

З метою отримання в оренду земельної ділянки для обслуговування вищезгаданих об'єктів нерухомого майна він неодноразово звертався до селищної ради. Зокрема, у зверненні від 12 травня 2008 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою площею 0,0856 га по АДРЕСА_2 висловив намір отримати в оренду земельну ділянку між будинками АДРЕСА_2.

Не отримавши позитивного рішення про відведення земельної ділянки, він неодноразово звертався до селищної ради. Зокрема, у зверненні від 15 січня 2009 року подав усі необхідні документи, передбачені частиною другою статті 128 ЗК України, водночас надав згоду на укладення із селищною радою договору про оплату авансового внеску у рахунок оплати ціни земельної ділянки, визначеної внаслідок проведення її експертно-грошової оцінки.

Вказував, що селищна рада не врахувала його намірів, залишивши заяви від 12 травня та 11 липня 2008 року без розгляду.

У подальшому, незважаючи на наявність у селищній раді ряду його звернень щодо відведення земельної ділянки, не забезпечивши йому рівних можливостей оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку, селищна рада прийняла ряд рішень, спрямованих на передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,12 га. Відведення земельної ділянки здійснено за рахунок земель житлової забудови між будинками АДРЕСА_2.

Посилався на те, що селищна рада не забезпечила рівні можливості для набуття у власність або користування земельних ділянок, надавши ОСОБА_5 перевагу у прийнятті рішень щодо відведення земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд:

визнати незаконним та скасувати рішення селищної ради від 06 березня 2009 року № 425 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для обслуговування двох нежитлових будівель", в якому ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для обслуговування двох нежитлових будівель;

визнати за ОСОБА_4 право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування двох нежитлових складських будівель, позначених на поверховому плані літерами "А-1" та "Б-1", по АДРЕСА_1;

визнати незаконним та скасувати рішення селищної ради від 25 липня 2008 року № 289 "Про внесення змін в рішення селищної ради", згідно з яким внесено зміни у пункт перший рішення селищної ради від 23 травня 2008 року № 263 "Про надання дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок для ведення садівництва", у частині припису щодо збільшення земельної ділянки до 1 200 кв. м для громадянки ОСОБА_5;

визнати незаконним та скасувати окреме положення рішення селищної ради від 23 травня 2008 року № 263 "Про надання дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок для ведення садівництва" у частині надання громадянці ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення садівництва площею 500 кв. АДРЕСА_2;

визнати незаконним та скасувати окреме положення рішення селищної ради від 18 грудня 2009 року № 512 "Про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для ведення садівництва" у частині інтересів громадянки ОСОБА_5 щодо затвердження проекту відведення та передачі їй у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2;

визнати незаконним виготовлений ТОВ "Траверс" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2 для ведення садівництва для громадянки ОСОБА_5;

визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 19 грудня 2010 року, що посвідчує право власності громадянки ОСОБА_5 на земельну ділянку для ведення садівництва площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2;

зобов'язати ОСОБА_5 звільнити земельну ділянку площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення селищної ради від 06 березня 2009 року № 425 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для обслуговування двох нежитлових будівель", в якому ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для обслуговування двох нежитлових будівель.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із селищної ради на користь ОСОБА_4 3,40 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави 2756 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 селищною радою відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для обслуговування двох нежитлових будівель, при цьому взагалі не мотивовано такого рішення, тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

У частині визнання за ОСОБА_4 права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суд вважав, що позивач обрав спосіб захисту, який не ґрунтується на законі, так як не передбачений статтею 16 ЦК України.

У решті вимог суд вважав, що права позивача порушено не було, тому вони не підлягають судовому захисту.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції дотримано вимоги матеріального та процесуального законодавства, всебічно, повно й об'єктивно досліджено обставини справи та надана їм належна оцінка.

Апеляційний суд вказав, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження неправомірності володіння ОСОБА_5 спірною земельною ділянкою. Звернувшись до суду за захистом свого нібито порушеного права, позивач немає зареєстрованого права користування чи володіння земельною ділянкою, на яку він претендує, та яка у встановленому законом порядку селищною радою передана ОСОБА_5

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу, що селищна рада незаконно приймала рішення щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5, оскільки існувала заборона на відчуження спірної земельної ділянки, накладена у рамках розгляду справи адміністративним судом.

Вказує на помилковість тверджень судів про неправильний спосіб захисту в частині позовних вимог про визнання його права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Посилається на те, що у ТОВ "Траверс" не було підстав складати державний акт, що посвідчує право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, оскільки перенесення в натурі меж земельної ділянки не здійснювалося.

Суди не врахували, що селищною радою не забезпечено йому рівних з ОСОБА_5 можливостей оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Особа, що подала касаційну скаргу, вказує про порушення апеляційним судом частини першої статті 305 ЦПК України, оскільки справа була розглянута без його участі у той час, як він перебував на амбулаторному лікуванні.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України - захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів

У частині першій статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судами, встановлено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині щодо: визнання за ОСОБА_4 права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування двох нежитлових складських будівель, позначених на поверховому плані літерами "А-1" та "Б-1", по АДРЕСА_1;

визнання незаконним та скасування рішення селищної ради від 25 липня 2008 року № 289 "Про внесення змін в рішення селищної ради", згідно з яким внесено зміни у пункт перший рішення селищної ради від 23 травня 2008 року № 263 "Про надання дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок для ведення садівництва" у частині припису щодо збільшення земельної ділянки до 1 200 кв. м для ОСОБА_5;

визнання незаконним та скасування окремого положення рішення селищної ради від 23 травня 2008 року № 263 "Про надання дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок для ведення садівництва" у частині надання ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення садівництва площею 500 кв. м по АДРЕСА_2;

визнання незаконним та скасування окремого положення рішення селищної ради від 18 грудня 2009 року № 512 "Про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для ведення садівництва" у частині інтересів ОСОБА_5 щодо затвердження проекту відведення та передачі їй у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2;

визнання незаконним виготовлений ТОВ "Траверс" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2 для ведення садівництва для ОСОБА_5;

визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 19 лютого 2010 року, що посвідчує право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку для ведення садівництва площею 1 200 кв. м по АДРЕСА_2;

звільнення земельної ділянки площею 1200 кв. м по АДРЕСА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з безпідставності позовних вимог позивача, оскільки зазначеними рішеннями та документами, які посвідчують право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, не порушуються його права, а визнання за ОСОБА_4 права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не передбачено обраним ним способом захисту права, вимога звільнення земельної ділянки також є безпідставною, оскільки ОСОБА_4 не являється ні власником, ні землекористувачем цієї земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги з посиланням на заборону відчуження спірної земельної ділянки, накладеної у рамках розгляду справи адміністративним судом, є безпідставними.

Суд першої інстанції вірно вказав, що заходи забезпечення позову згідно ухвали Бориславського міського суду Львівської області від 31 жовтня 2008 року: зупинення дії рішення селищної ради №289 від 25 липня 2008 року "Про внесення змін в рішення селищної ради"; заборону селищній раді вчиняти дії по вирішенню питань безоплатної передачі земельної ділянки або окремої її частини у власність громадянам, а також передачі земельної ділянки або окремої її частини в оренду громадянам і юридичним особам для різних цілей, що розташована між будинковолодінням під номерами АДРЕСА_2, - застосовувались не у даній цивільній справі, а у іншій - адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до селищної ради про визнання бездіяльності незаконною, і по цій адміністративній справі не приймалось кінцевого судового рішення по суті позовних вимог, так як за заявою ОСОБА_4 ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 21 січня 2016 року його позов залишено без розгляду.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у ТОВ "Траверс" не було підстав складати державний акт, що посвідчує право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку.

Судами також досліджувалося це посилання позивача та вірно зазначено, що у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,12 га по АДРЕСА_2 для ОСОБА_5 відсутні відомості про ОСОБА_4, як суміжного землекористувача, саме тому з позивачем не було погоджено суміжну межу, що визначається геопросторовими поворотними точками 8 та 9 за проектом землеустрою щодо відведення вказаної земельної у власність ОСОБА_5

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до посилань на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовані норми матеріального права.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, розглянувши справу без його участі, у той час, як він перебував на амбулаторному лікуванні, оскільки позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується його власноручною розпискою (том 6, а. с. 84) та не надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, а апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними (частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року).

Не знайшли свого підтвердження й доводи касаційної скарги про неправильний розмір стягуваного судового збору, оскільки суд правильно розрахував суму судового збору, з урахуванням кількості вимог немайнового характеру, врахувавши вимоги, за які сплачується судовий збір, як за одну вимогу немайнового характеру. Рішення суду першої інстанції у цій частині відповідає положенням Закону України "Про судовий збір" (3674-17) .

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.