Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Київської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В., Сушко Л. П.,

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 14 жовтня 2015 року відповідачі, в інтересах сім'ї, отримали від нього у борг 21 600 доларів США. ОСОБА_5 написав розписку про отримання у нього вказаних вище грошових коштів у борг від 14 жовтня 2015 року, в якій зобов'язався повернути отриману суму щомісячними платежами по 550 доларів США протягом 12 місяців, а решту коштів у розмірі 15 тис. доларів США повернути терміном до 14 жовтня 2016 року.

Проте відповідачі виконали взяті на себе зобов'язання частково, оскільки повернули йому лише 6 050 доларів США, решту суми 15 550 доларів США у встановлений договором строк не повернули, на його вимоги не реагували, чим порушили його права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на його користь суму основного боргу у розмірі 408 498 грн 50 коп. та 3 % річних у розмірі 7 957 грн 32 коп. за період прострочення виконання зобов'язання з 15 жовтня 2016 року по 8 червня 2017 року.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2017 року у складі судді Керекези Я. І. позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 408 498 грн 50 коп. основного боргу та 13 262 грн 21 коп. 3 % річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики, укладеним між ним та ОСОБА_4, не виконав, грошові кошти не повернув, чим порушив права позивача. Оскільки ОСОБА_5 позичив кошти для розвитку бізнесу, від якого отримував прибуток, тобто отримані від позивача кошти використав в інтересах сім'ї, то заборгованість за договором позики підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 та його дружини - ОСОБА_6

Постановою апеляційного суду Київської області від 17 січня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_6 задоволена, рішення суду першої інстанції у частині стягнення боргу та судових витрат з ОСОБА_6 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_5 не переглядалося.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_6 не є стороною договору позики від 14 жовтня 2015 року, вона згоду на укладення цього договору не надавала. ОСОБА_5 отримані у борг кошти передав третій особі для розвитку бізнесу, тобто використав їх у власних інтересах. Крім того, докази того, що відповідачі займались спільною підприємницькою діяльністю та купували цінне майно для сім'ї у 2015 році відсутні.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Отже, судові рішення у частині стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за договором позики в касаційному порядку не оскаржуються.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договору позики між ним та ОСОБА_5, останній перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, отримані у борг кошти витратив на розвиток бізнесу, від якого отримував прибуток, а, отже, вказані кошти були використані в інтересах сім'ї, унаслідок чого у відповідачів виник солідарний обов'язок за спірним договором позики.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 не була стороною договору позики від 14 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, згоду на укладення цього договору позики вона не надавала й не доведено, що вона знала про цей правочин. Отримані у борг кошти ОСОБА_5 передав третій особі для розвитку бізнесу, тобто використав їх у власних інтересах.

У статті 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що докази того, що відповідачі займались спільною підприємницькою діяльністю та купували цінне майно для сім'ї у 2015 році у матеріалах справи відсутні. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на ОСОБА_6 солідарного обов'язку по сплаті позивачу боргу за договором позики, укладеним з її чоловіком - ОСОБА_5, не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення договору позики між ним та ОСОБА_5 останній перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, отримані у борг кошти витратив на розвиток бізнесу, від якого отримував прибуток, а, отже, вказані кошти були використані в інтересах сім'ї, безпідставні, так як належні та допустимі докази ведення відповідачами спільного бізнесу відсутні, як і ремонту спільного подружнього автомобіля за отриманий дохід ОСОБА_5 від роботи обмінних пунктів, на розвиток яких кошти позичались.

По суті доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Київської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.