розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2016 року у складі судді Сидорука Є. І. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В.,

Шимківа С. С., Григоренка М. П.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_6 приватного підприємства "Автотехнологія" про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 387 698,71 грн та пеню за порушення термінів повернення кредиту у розмірі 89 946,99 грн.

Позов мотивовано тим, що 29 серпня 2006 року між АТ "УкрСибБанк" та ОСОБА_13 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 6 000 000 грн зі строком повернення до 28 серпня 2017 року. Разом з тим, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим банк направив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту, яка залишена без виконання. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, було укладено два договори поруки - між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_9, між АТ "УкрСибБанк" та ПП "Автотехнологія". Оскільки борг не погашений основним боржником та поручителями, банк звернувся до суду про стягнення кредитної заборгованості в солідарному порядку.

ОСОБА_6 подав до суду позов, який об'єднано в одне провадження з первісним позовом, до ПАТ "УкрСибБанк" про визнання кредитного та іпотечного договору припиненими, обґрунтовуючи тим, що у липні 2008 року банк збільшив відсотки за користування кредитом з 8,99% до 10,99%, тобто в односторонньому порядку вніс зміни до основного зобов'язання, що є підставою для припинення зобов'язань. Просив визнати кредитний договір від 29 серпня 2006 року та іпотечний договір від 30 серпня 2006 року, укладені між ПАТ "УкрСибБанк" та ОСОБА_6, припиненими.

У жовтні 2013 року позивач ПАТ "УкрСиббанк" уточнив позовні вимоги, виключивши зі складу відповідачів - ОСОБА_9, посилаючись на те, що судовим рішенням визнано припиненим договір поруки від 29 серпня 2006 року, укладений з даним поручителем.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2014 року позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ПП "Автотехнологія" на користь ПАТ "Укрсиббанк" залишено без розгляду.

ОСОБА_9 подала зустрічний позов до ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_6 про визнання недійсним та припиненим іпотечного договору від 30 серпня 2006 року та скасування заборони на відчуження будівель.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2014 року роз'єднано в окреме провадження позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_6 про визнання недійсним та припиненим іпотечного договору від 30 серпня 2006 року та скасування заборони на відчуження будівель з позову ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У травні 2016 року ПАТ "Укрсиббанк" уточнив позовні вимоги та просив стягнути ОСОБА_6 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 748 688,24 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України еквівалентно 23 155 638,30 грн та заборгованість по пені, що становить 1 901 512 грн та понесені судові витрати у розмірі 3654 грн.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2016 року позовні вимоги ПАТ "УкрСибБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "УкрСибБанк" заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2006 року в розмірі 1 748 688,24 швейцарських франків, заборгованість по пені, що становить 1 901 512,55 грн та судовий збір у сумі 3 654 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ "УкрСибБанк" про визнання припиненим кредитного договору від 29 серпня 2006 року та іпотечного договору від 30 серпня 2006 року, укладені між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено умови договору, сума заборгованості станом на день подання позову перед банком становить 1 246 807,82 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України становить 13 387 698,71 грн, неустойка в розмірі 500 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в розмірі 64 807,21 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам в розмірі 25 139,78 грн. Вказана заборгованість підлягає стягненню з позичальника на користь банку на підставі положень статей 526, 1054 ЦК України та умов кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими, суд першої інстанції виходив з того, що основною підставою визнання припиненими цих договорів у позовній заяві ОСОБА_6 вказує односторонню зміну умов кредитного договору банком, зокрема, зміну відсоткової ставки без його відома. Разом з тим, матеріалами справи спростовуються доводи ОСОБА_6 про те, що йому не було відомо про збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку. ОСОБА_6 був ознайомлений з умовами кредитного договору, які передбачають можливість зміни з ініціативи банку розміру процентної ставки за користування кредитом та встановлюють порядок такої зміни. Договір укладений відповідачем 29 серпня 2006 року, зміна процентної ставки відбулась до 9 січня 2009 року, тобто до набрання чинності статтею 1056-1 ЦК України, яка встановлює заборону банку змінювати відсоткову ставку за користування кредитом в односторонньому порядку, позичальник сплачував відсотки за зміненою відсотковою ставкою. Банком неодноразово надсилались боржнику та поручителям повідомлення про збільшення відсоткової ставки, що підтверджується відповідними листами. ОСОБА_6 було відомо про збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором, оскільки повідомлення від банку про таке збільшення отримувались ним особисто, як боржником, та як керівником ПП "Автотехнологія". Докази про те, що позичальник заперечував проти зміни процентної ставки та направляв на адресу кредитодавця свою незгоду, у порядку визначену умовами п.9.2 кредитного договору відсутні.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_6, оскільки чинне законодавство не передбачає припинення кредитного договору взв'язку із зміною банком процентної ставки в односторонньому порядку, а припинення іпотеки не пов'язує зі зміною основного зобов'язання. До припинення іпотеки, згідно статті 17 Закону України "Про іпотеку", призводить не зміна, а припинення основного зобов'язання.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судом першої інстанції заочного рішення про стягнення заборгованості, ОСОБА_6 (відповідача) не було належним чином повідомлено про час та дату проведення судового засідання.

Суд першої інстанції належним чином не перевірив відповідно до якого графіку платежів здійснював відповідач погашення кредитної заборгованості, не перевірено розрахунку заборгованості ОСОБА_6 перед позивачем відповідно до графіку погашення, які суми за весь час на погашення заборгованості вносились, на який саме рахунок.

Апеляційним судом було проігноровано клопотання про перенесення розгляду справи, яке відбулося 01 грудня 2016 року, чим порушені його процесуальні права.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" заперечував проти її доводів та просив залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_6 про день час та місце розгляду справи зазначив, що вказана справа розглядалась більше 5 років, протягом яких відповідач мав достатньо часу для вжиття усіх можливих дій для захисту своїх прав та подати усі можливі докази на підтвердження своїх доводів. Разом з тим, під час розгляду справи ОСОБА_6 не добросовісно користувався наданими йому процесуальними правами та не сумлінно виконував процесуальні обов`язки, зокрема не надавав або надавав з порушенням строку докази у справі, неодноразово не з`являвся в судові засідання без поважних причин.

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що банк скористався правом на дострокове стягнення усієї суми заборгованості, надіславши вимогу про погашення простроченої заборгованості. У зв'язку з невиконанням вказаної вимоги, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а відтак банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Саме з моменту настання зміненого терміну повернення кредиту слід рахувати позовну давність, а не по кожному сплаченому платежу окремо, як зазначає про це відповідач у своїй скарзі. При цьому, посилання на правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14 жодним чином не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень з тих підстав, що про застосування позовної давності відповідачем не заявлялось.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що 29 серпня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСибБанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_6 (позичальник) укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 1466769,96 швейцарських франків, що еквівалентно 6 000 000 грн. Строк повернення не пізніше 28 серпня 2017 року.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплачувати проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов'язання має виконувати належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно о звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1052 ЦК Україниу разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, що забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового погашення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, 15 червня 2011 року банк направив на адресу відповідача рекомендованим листом вимогу щодо погашення простроченої заборгованості та її виконання протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги.

Зазначена вимога та існуюча заборгованість відповідачем не погашена.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_6 перед банком станом на 2 липня 2014 року становить 1 748 688,24 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України становить 23 155 638,30 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами в розмірі 1 901 512,55 грн.

Відповідно до умов підпункту 1.3.1. кредитного договору, за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, з дати видачі кредиту процентна ставка встановлена в розмірі 8,99% річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов п. 9.2. даного договору.

Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом в разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 п.9.2 договору.

Підпунктом "в" пункту 9.2. частини першої договору визначено, що розмір процентної ставки за користування кредитом може бути змінений у сторону збільшення у разі здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами"овернайт" НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки; та/або.

Сторони погодили порядок зміни відсоткової ставки, що полягає в направленні банком на адресу позичальника не пізніш ніж за 14 календарних днів до дня зміни відсоткової ставки відповідного повідомлення, у якому зазначається розмір відсоткової ставки, що встановлюється за користування кредитними коштами та дату з якої така ставка починає діяти.

Відповідно до пункут 9.13 кредитного договору підписанням даного договору позичальник свідчить про те, що: всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема пункту 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, ОСОБА_6 був ознайомлений з умовами кредитного договору, які передбачають можливість зміни з ініціативи банку розміру процентної ставки за користування кредитом та встановлюють порядок такої зміни, договір укладений відповідачем 29 серпня 2006 року.

Як правильно встановлено судом, зміна процентної ставки відбулась до 9 січня 2009 року, тобто до набрання чинності статтею 1056-1 ЦК України, яка встановлює заборону банку змінювати відсоткову ставку за користування кредитом в односторонньому порядку, позичальник сплачував відсотки за зміненою відсотковою ставкою, а тому доводи про те, що умови договору суперечить статті 651 ЦК України, є необґрунтованими.

Вирішуючи даний спір та надаючи оцінку доводам ОСОБА_6, суди також встановили, що банк неодноразово надсилав боржнику та поручителям повідомлення про збільшення відсоткової ставки, зокрема листами від 9 червня 2008 року, від 17 липня 2008 року, який відповідач отримав особисто 29 липня 2008 року та яким його повторно повідомлено про збільшення відсоткової ставки: від 9 червня 2008 року, від 17 липня 2008 року.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 було відомо про збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором, оскільки повідомлення від банку про таке збільшення отримувались ним особисто, як боржником, та як керівником ПП "Автотехнологія". Докази про те, що позичальник заперечував проти зміни процентної ставки та направляв на адресу кредитодавця свою незгоду, у порядку, визначену умовами пунктом 9.2 кредитного договору, відсутні.

Крім наведеного, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання припиненим кредитного та іпотечного договорів суди правильно виходили з того, що як чинне законодавство не передбачає припинення кредитного договору у зв'язку із зміною банком процентної ставки в односторонньому порядку, а припинення іпотеки не пов'язує зі зміною основного зобов'язання. До припинення іпотеки, згідно статті 17 Закону України "Про іпотеку", призводить не зміна, а припинення основного зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку, при цьому правові підстави для визнання цього кредитного договору та договору іпотеки припиненими за наведених ОСОБА_6 обставин відсутні.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги відповідача щодо неможливості заявити про застосування позовної давності до вимог банку в суді першої інстанції в силу його неповідомлення про день, час та місце розгляду справи, оскільки вказана справа розглядалась судом з 2011 року і ОСОБА_6 не був позбавлений можливості подати відповідну заяву.

Доводи касаційної скарги щодо відмови в задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи вбачаються необґрунтованими, оскільки про день час та місце розгляду справи апеляційним судом відповідач був належним чином повідомлений (т. 2, а. с. 213), разом з тим подане ним клопотання не ґрунтувалось на законі, тому суд мав право розглядати справу за відсутності відповідача.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені в процесі апеляційного розгляду справи та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень.