розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 5 жовтня 2017 року у складі судді Чопик В. В. та ухвалу апеляційного суду Закарпатського області від 12 грудня 2017 року у складі суддів:Бисага Т. Ю., Фазикош Г. В., Собослой Г. Г.,

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк", банк), третя особа - Тячівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Тячівський РВ ДВС, орган державної виконавчої служби), в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 23 листопада 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І. М. зареєстрованого в реєстрі за №10265, згідно якого звернуто стягнення на грошові кошти у сумі 1 330 657,81 грн.

Позов мотивовано тим, що 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. вчинено виконавчий напис, за яким з ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти у сумі 1 330 657,81 грн, які є його боргом за кредитним договором від 27 серпня 2008 року, укладеним між ним та ПАТ "Приватбанк". Строк, за який проводиться стягнення, вісім років, шість днів, а саме, з 27 серпня 2008 року по 02 вересня 2016 року.

Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки нотаріусом порушено положення статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) .

Нотаріус вчиняє виконавчі написи за умовами, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. ОСОБА_4 припинив виконувати свої зобов'язання перед кредитором у 2010 році. На момент вчинення виконавчого напису від дня настання права вимоги у кредитора минуло більше шести років. Як вбачається зі змісту виконавчого напису, строк за який проводиться стягнення, складає вісім років та шість днів, що грубо порушує вище зазначені норми.

Виконавчий напис вчинено 23 листопада 2016 року, а строк, за яким виникла заборгованість та провадиться стягнення, становить з 27 серпня 2008 року по 02 вересня 2016 року.

На момент видачі виконавчого напису щодо суми заборгованості слід було застосувати позовну давність в три роки, а щодо заборгованості зі сплати пені та штрафу - позовну давність в один рік. Отже, стягнення даної заборгованості було вчинено з порушенням вимог безспірності. Нотаріусом не вжито заходів щодо встановлення відсутності спору між сторонами.

Рішенням Тячівського районного суду від 05 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчий напис був вчинений відповідно статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" та пунктами 3.1, 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, на підставі наданих банком документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Оскільки додатковою угодою від 21 грудня 2011 року сторони погодили збільшений строк позовної давності до 50 років, а кінцевий строк виконання зобов'язань за договором настає лише 27 серпня 2023 року, останнє погашення по кредиту позивач здійснив 27 липня 2015 року, суд дійшов висновку, що твердження позивача стосовно пропуску 3 (три) річного строку позовної давності з моменту настання права вимоги щодо погашення заборгованості є необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення з передачею справи до місцевого суду на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушеннями норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановивши обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.

Вважає виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню. Укладення додаткової угоди про продовження строків позовної давності не поширюється на вимоги щодо стягнення пені. Судом першої інстанції не досліджено матеріали справи та надано суб'єктивну оцінку доказам.

Судами не встановлювались обставини щодо документів, які необхідні для стягнення заборгованості у безспірному порядку та порушено вимоги статті 88 Закону України "Про нотаріат", а також не витребувано та не досліджено матеріали виконавчого провадження, в яких міститься виконавчий напис, з метою виявлення, чи було вчинено виконавчий напис на оригіналі кредитного договору.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її змісту і вимог до Верховного Суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 27 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит та на умовах визначених договором.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом, пені та інших витрат.

Пунктом 5.5 кредитного договору передбачено збільшення строку позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки пені, штрафів, тривалістю 5 (п'ять) років.

21 грудня 2011 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, пунктом 6 якої, крім іншого, погодили встановити строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки, пені, штрафів, тривалістю 50 (п'ятдесят) років.

Кінцевим строком виконання зобов'язань за договором є 27 серпня 2023 року, останнє погашення по кредиту позивач здійснив 27 липня 2015 року, у зв'язку із чим за вказаним договором виникла заборгованість, про що боржнику направлялась вимога про необхідність виконання зобов'язань та надано можливість висловити свої заперечення щодо заявлених грошових вимог, на яку останній не відреагував.

23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І. М. вчинено виконавчий напис, за яким з ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти у сумі 1 330 657,81 грн, які є його боргом за кредитним договором від 27 серпня 2008 року, укладеним між ним та ПАТ "Приватбанк". Строк, за який проводиться стягнення, вісім років, шість днів, а саме, з 27 серпня 2008 року по 02 вересня 2016 року.

Статтею 87 Закону України "Про нотаріат", пунктом 3.2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" (1172-99-п) (далі - Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Встановивши у справі, яка переглядається, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, боржнику направлялась письмова вимога про усунення порушень, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні положення містяться у підпунктах 3.1, 3.3 пункту 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (z0282-12) .

Зі змісту наведеної норми вбачається, що трьохрічний строк в межах якого може бути вчинено виконавчий напис законодавець пов`язує з моментом виникнення права вимоги, при цьому обумовлює, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (стаття 259 ЦК України).

У справі, яка переглядається, сторони, уклавши додаткову угоду від 21 грудня 2011 року збільшили строк позовної давності за усіма зобов'язаннями до 50 років, при цьому кінцевий строк виконання зобов'язань за договором сторонами визначено 27 серпня 2023 року, тобто виконавчий напис видано нотаріусом в межах виникнення права вимоги з урахуванням обумовленої сторонами позовної давності, дати здійснення останнього погашення по кредиту - 27 липня 2015 року та дати кінцевого погашення зобов'язання - 27 серпня 2023 року.

Законом не визначено, що виконавчий напис може видаватись для стягнення заборгованості, нарахованої за три роки обмежено

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" не обмежено трьохрічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис за умов встановлення сторонами, відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені - в один рік вбачаються необґрунтованими, оскільки сторонами у встановленому законом порядку збільшено позовну давність до 5 років та, в подальшому до 50 років.

У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, які належним чином перевірені місцевим та апеляційним судом.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 5 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатського області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.