Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2013 року комунальне підприємство "ЖЕО-112 Голосіївського району" (далі - КП "ЖЕО-112 Голосіївського району") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Позов КП "ЖЕО-112 Голосіївського району", з урахуванням уточнень, обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартир № 5, 6, 7 та 8 по АДРЕСА_1 та має заборгованість з оплати послуг, що надаються відповідачем, на суму 88 719 грн 86 коп., у зв'язку із чим комунальне підприємство просило суд стягнути з відповідача указану суму заборгованості, інфляційні втрати в розмірі 2 208 грн 89 коп., 3 % річних в розмірі 3 090 грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 1 061 грн 99 коп.

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до КП "ЖЕО-112 Голосіївського району" про усунення порушень прав споживача житлово-комунальних послуг, визнання договорів укладеними і відшкодування шкоди.

Зустрічний позов ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, обґрунтовано тим, що він, як споживач житлово-комунальних послуг, які надаються відповідачем, направляв останньому оферту щодо укладення договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій щодо квартир № 5, 6, 7 та 8 по АДРЕСА_1, однак не отримав відповіді комунального підприємства. Крім того, відповідач запропонував йому укласти договори про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення щодо квартир № 5, 6, 7 та 8 по АДРЕСА_1. Зміст указаних договорів був частково врахований споживачем і він надав комунальному підприємству оферту щодо укладення договорів на умовах, які вважає прийнятними. У зв'язку із тим, що КП "ЖЕО-112 Голосіївського району" здійснює фактичне надання указаних вище послуг, позивач вважає, що комунальне підприємство прийняло умови надання таких послуг, які запропоновано позивачем, однак безпідставно ухиляється від укладення відповідних договорів.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його вимоги: визнати укладеними договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій щодо квартир № 5, 6, 7 та 8 по АДРЕСА_1 в редакції споживача; визнати укладеними договорипро надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення щодо квартир № 5, 6, 7 та 8 по АДРЕСА_1 в редакції споживача, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн. та матеріальну шкоду в розмірі 750 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року позов комунального підприємства "ЖЕО-112 Голосіївського району" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг залишено без розгляду. Розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "ЖЕО-112 Голосіївського району" про визнання договору укладеним та відшкодування моральної шкоди продовжено.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року в складі судді Колдіної О. О. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального підприємства "ЖЕО-112 Голосіївського району" про визнання договору укладеним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав належних доказів тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, а саме того, що відповідач своїми конклюдентними діями підтвердив бажання на укладення договорів про надання послуг з утримання будинків і прибудинкової території в редакції позивача від 25 серпня 2011 року та договорів з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в редакції від 11 лютого 2014 року, не надіслав в межах встановленого строку відповіді про свою незгоду на укладення договорів, однак фактично надає послуги, чим, як безпідставно вказував позивач, акцептував відповідну оферту.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану від імені та в інтересах ОСОБА_1, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року залишено без руху, надано строк п'ять днів з дня отримання ухвали для усунення виявлених та зазначених в ухвалі недоліків (оплати судового збору). Роз'яснено, що в разі не усунення у визначений судом термін недоліків апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції скаржник не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, що передбачено законом Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , положення якого не звільняють споживачів від сплати судового збору, у тому числі й за подання апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану від імені та в інтересах ОСОБА_1, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року визнано неподаною та повернуто позивачеві.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , тому саме цей закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Оскільки положеннями Закону України "Про судовий збір" (3674-17) не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, а вимоги ухвали апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року скаржник не виконав, апеляційний суд зазначив, що подана останнім апеляційна скарга підлягає визнанню неподаною та поверненню скаржнику.

У касаційній скарзі, поданій березні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення його апеляційної скарги, оскільки перелік пільг щодо сплати судового збору, який міститься у Законі України "Про судовий збір" (3674-17) не є вичерпним і при визначенні таких пільг необхідно керуватися іншими положеннями законодавства, які регулюють указане питання. Зокрема, скаржник зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Закон України "Про судовий збір" (3674-17) є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому положення статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", які передбачають звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

Відповідно до частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Позов ОСОБА_1 пред'явлений зокрема з підстав недотримання, на думку позивача, з боку КП "ЖЕО-112 Голосіївського району" вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) і порушення його прав як споживача житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим позивач зазначав, що відповідно до положень цього Закону він звільнений від сплати судового збору.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз положень зазначеного Закону і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, визначеному статтею 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норму про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що вони звільняються від сплати судового збору з метою захисту їх порушених прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" (3674-17) у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" слова "державного мита" були замінені словами "судового збору".

Отже, при прийнятті Закону України "Про судовий збір" (3674-17) законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) при визначенні пільг певної категорії осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Стадії цивільного процесу об'єднані єдиним завданням - справедливим розглядом і вирішенням цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 "Про захист прав споживачів", статті 1 ЦПК України, у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, стаття 2 ЦПК України, у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Саме таке тлумачення норм Закону України "Про судовий збір" (3674-17) і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 761/24881/16-ц. З прийняттям цієї постанови внесена визначеність при застосуванні частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Апеляційний суд неправильно витлумачив вказані вище норми та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та безпідставно визнав апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану від імені та в інтересах ОСОБА_1, неподаною у зв'язку із несплатою судового збору і повернув її.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.