позивач - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк";

відповідач - ОСОБА_3;

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, служба у справах дітей Немишлянського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2017 року у складі судді Горпинич О. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7., служба у справах дітей Немишлянського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 26 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір з урахуванням додаткової угоди від 20 листопада 2007 року № 1, за яким позичальник отримав кредитні кошти у сумі 33 тис. доларів США зі сплатою 13,00 % річних та щомісячної плати за обслуговування кредиту у розмірі 116 грн 66 коп. терміном до 26 вересня 2017 року. У той же день для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належний йому на праві приватної власності житловий будинок по АДРЕСА_1.

Позичальник належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 29 квітня 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 766 977 грн 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 29 742 долари США; відсотки за користування кредитом у розмірі 38 415 доларів 59 центів США; комісія у розмірі 10 499 грн 40 коп.; штраф за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) у розмірі 39 824 грн 72 коп.

З урахуванням наведеного ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" просило суд у рахунок погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною, визначеною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, законом не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна від імені банка за рішенням суду.

При цьому суд зазначив, що банком не надано доказів, які б встановлювали ціну продажу предмета іпотеки, узгоджену між іпотекодавцем та іпотекодержателем, як і не надано оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" відхилено, рішення районного суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Також судом зазначено, що при укладенні договору іпотеки сторони узгодили, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки. Доказів узгодження ціни продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та іпотекодержателем чи проведення такої оцінки банком не надано.

У січні 2018 року ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 7.1. договору іпотеки, укладеного між сторонами, у випадку невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 7.4. договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до банку права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки; продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки.

Згідно з пунктом 7.5. договору іпотеки банк має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 7.4. договору іпотеки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором у банка виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом його продажу від свого імені будь-якому покупцеві і банк не просив звернути стягнення шляхом визнання права власності на майно.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 26 вересня 2007 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір з урахуванням додаткової угоди від 20 листопада 2007 року № 1, за яким позичальник отримав кредитні кошти у сумі 33 тис. доларів США зі сплатою 13,00 % річних та щомісячною платою за обслуговування кредиту у розмірі 116 грн 66 коп. терміном до 26 вересня 2017 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором 26 вересня 2007 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"належний йому на праві приватної власності житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2010 року позов ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_3 про стягнення суми кредитної заборгованості задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь банка суму боргу за кредитним договором у розмірі 316 221 грн 33 коп.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2010 року ОСОБА_3 не виконано.

Позичальник належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 29 квітня 2016 року за розрахунком банку становила 1 766 977 грн 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 29 742 долари США; відсотки за користування кредитом у розмірі 38 415 доларів 59 центів США; комісія у розмірі 10 499 грн 40 коп.; штраф за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) у розмірі 39 824 грн 72 коп.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Отже, аналіз положень статей 33, 36- 39 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Умовами договору іпотеки сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до банку права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки; продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами договору іпотеки (пункт 7.4 договору іпотеки).

Обрання певного способу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист у порядку, передбаченому законом чи договором.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"обрало судовий спосіб захисту порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, та просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу від імені банка.

Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

За змістом частини п'ятої статті 38 Закону України "Про іпотеку" дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 5 квітня 2017 року № 6-3034цс16.

У порушення статей 212- 214, 315 ЦПК України 2004 року суди на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, апославшись на постанову Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року № 6-3034цс16 витлумачили її невірно, оскільки предметом способу звернення стягнення було не визнання права власності на предмет іпотеки, а право продажу предмету іпотеки шляхом продажу від імені банку.

Отже, суди, встановивши, що позичальник порушив зобов'язання щодо повернення кредиту, спір по суті не вирішили, у порушення вимог статей 11, 303 ЦПК України 2004 року вийшли за межі позовних вимог.

Крім того, положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди також зазначили, що банком не надано доказів, які б встановлювали ціну продажу предмета іпотеки, узгоджену між іпотекодавцем та іпотекодержателем, як і не надано оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року № 14-11цс18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не є безумовною підставою для відмови у позові, оскільки банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", що не суперечить вимогам зазначеного Закону.

При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16 про те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.