розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 липня 2016 року у складі судді Куркана М. М. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Гончаренко В. М., Таварткіладзе О. М., Короткова В. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 950 тис. грн терміном до 19 травня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом, передбачених умовами цього договору. 20 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку земельну ділянку, площею 0,1018 га, що знаходиться за адресою: масив АДРЕСА_1, яка на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2008 року належить на праві власності ОСОБА_3

Позичальник взяті на себе зобов'язання не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 1 серпня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 769 758 грн 24 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 947 870 грн 60 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 1 108 307 грн 32 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 282 607 грн 23 коп., пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 430 973 грн 09 коп.

З урахуванням викладеного ПАТ "Державний ощадний банк України" просило суд у рахунок погашення вказаної заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку масив АДРЕСА_1 шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єкта оціночної діяльності на момент здійснення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки не передбачено чинним законодавством, оскільки такий захист порушених прав є позасудовим способом захисту.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року апеляційна скарга ПАТ "Державний ощадний банк України" відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки умовами іпотечного договору не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом визнання права власності, то відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний позивачем спосіб. Такий спосіб захисту порушених прав позивача є позасудовим способом захисту.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Державний ощадний банк України" просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове, яким задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, у тому числі на підставі рішення суду, що є належним і ефективним способом судового захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 19 травня 2008 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 950 тис. грн терміном до 19 травня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом, передбачених умовами цього договору.

20 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку земельну ділянку, площею 0,1018 га, що знаходиться за адресою: масив АДРЕСА_1, яка на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2008 року належить на праві власності ОСОБА_3

ПАТ "Державний ощадний банк України" вказував про те, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 1 серпня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 769 758 грн 24 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 947 870 грн 60 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 1 108 307 грн 32 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 282 607 грн 23 коп., пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 430 973 грн 09 коп.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року № 14-38цс18.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що умовами іпотечного договору не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом визнання права власності, унаслідок чого відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний позивачем спосіб, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що положеннями законодавства не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, у тому числі на підставі рішення суду, безпідставні, оскільки положеннями статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право, власності на нього за іпотекодержателем.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.