розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона у складі судді Стамбули Н. В. від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області у складі колегії суддів: Капітан І. А., Вербицької Л. І., Колісниченка А. Г., від 18 травня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 180 тис. доларів США. Цього ж дня з метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, відповідно умов якого остання передала банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1. Позичальник порушила умови кредитного договору, допустивши заборгованість, у зв'язку із чим банк надіслав їй вимогу про погашення кредиту, яка залишилася без реагування.

21 серпня 2015 року між ПАТ "УкрСиббанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг" (далі - ТОВ "Арма Факторинг") було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 23 травня 2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "УкрСиббанк". Цього ж дня ТОВ "Арма Факторинг" за договором про відступлення прав передало йому право вимоги за вищевказаним іпотечним договором від 23 травня 2008 року.

Таким чином згідно зі статтями 512, 514 ЦК України до нього перейшли всі права кредитора та право вимоги до боржника.

Відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, на його вимоги не реагувала, внаслідок чого станом на 21 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 187 521 доларів 89 центів США.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. У рахунок погашення боргу за кредитним договором від 23 травня 2008 року у сумі 187 521 доларів 89 центів США звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із невиконанням відповідачкою основного зобов'язання за укладеним кредитним договором позивач, як новий іпотекодержатель, згідно умов укладеного договору іпотеки та положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, що є належним способом судового захисту.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 18 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилено. Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 березня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки у разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідачкою порушено умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем, який є новим іпотекодержателем, права власності на предмет іпотеки згідно зі статтею 16 ЦК України.

6 червня 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень невірно застосували норми матеріального права, зокрема положення ЦК України (435-15) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) , Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Крім того, спосіб захисту, який обраний позивачем, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, не передбачений чинним законодавством та не відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року № 6-1851цс15, згідно з якою можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що23 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 180 тис. доларів США.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, відповідно умов якого остання передала банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1.

Позичальник порушила умови кредитного договору, допустивши заборгованість, у зв'язку із чим банк надіслав їй вимогу, яка залишилася без реагування.

21 серпня 2015 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Арма Факторинг" було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 23 травня 2008 року, що укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "УкрСиббанк".

Цього ж дня ТОВ "Арма Факторинг" та ОСОБА_4 уклали договір про відступлення прав за вищевказаним іпотечним договором від 23 травня 2008 року.

Таким чином, згідно зі статтями 512, 514 ЦК України до ОСОБА_4 перейшли всі права кредитора та право вимоги до боржника.

ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, на вимоги не реагувала, внаслідок чого станом на 21 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 187 521 доларів 89 центів США.

У зв'язку з цим ОСОБА_4 просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 шляхом визнання за ним права власності на нього за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, у тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не звернули увагу на умови договору іпотеки від 23 травня 2008 року, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, а саме пункт 4.5., яким передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) , а також пункт 5.2.1. договору, згідно з яким передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Тобто суди не звернули увагу на те, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Такого й не передбачено Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, суди не врахували, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Таким чином, суди, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не звернули уваги на те, що такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачено ні положеннями вищевказаного закону, ні самим договором іпотеки, що укладений між сторонами.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс18.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.