розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хопти С. Ф., Гулька Б. І., Закропивного О. В., Журавель В. І., Штелик С. П.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявили клопотання про зупинення провадження у справі, мотивуючи його тим, що 10 лютого 2016 року Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 (4452-17) року. Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 19 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2016 року, провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України за результатом розгляду справи № 1-26/2016 (№ 2-4/2016) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 (4452-17) року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено. Ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 19 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 201 ЦПК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року, 20 квітня 2016 року, 01 березня 2017 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У січні 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Богуславського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року справу за вищезазначеним позовом призначено до розгляду.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року та залишити в силі ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 19 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2016 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПКУкраїни заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За змістом пункту 1 частини першої статті - 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суд першої інстанції зупиняючи провадження у справі, керувався тим, що Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з поданням, у якому просив перевірити на предмет відповідності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) положенням частини першої статті 6, статті 8, статті 13, статтей 21- 22, статті 41 Конституції України, що є підставою для зупинення провадження у даній справі.

Погоджуюсь із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що при вирішенні позову про стягнення заборгованості, який пред'явлений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, підлягають до застосування положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , якими визначено повноваження такої особи.Разом з цим 10 лютого 2016 року Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 (4452-17) року. Оскільки уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" при зверненні до суду діяла виключно на підставі вищевказаного закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України за результатом розгляду справи № 1-26/2016 (№ 2-4/2016).

У справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто дослідженню та встановленню підлягає обсяг зобов'язань відповідачів перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", що виникли за кредитним договором та договором поруки.

Постановляючи ухвалу про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та направленням на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, щонеможливість розгляду зазначеної справи до розгляду конституційного подання повинна обумовлюватися взаємозалежністю предмета позову у справі та підстав конституційного подання.

Однією з підстав конституційного подання щодо перевірки відповідності Конституції України (254к/96-ВР) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є питання щодо конституційності положень цього закону в частині надання повноважень на здійснення ліквідації банків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який не є органом державної влади, а не Національному банку України.

Дійшовши висновку про те, що факти, встановлені у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року (4452-17) , будуть мати преюдиціальне значення для справи, що переглядається, суди не вказали, яким чином на обов'язок відповідачів перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо повернення кредиту та платежів за ним впливають обставини про те, на який орган буде покладено повноваження щодо здійснення ліквідації банків.

Крім того, зупинивши провадження у справі, суди не дослідили, чи не порушується у такому разі право позивача на розумні строки розгляду справи.

Разом з тим у судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- в ухвалі від 27 липня 2011 року касаційний суд ухвалу апеляційного суду скасував, справу за заявою про відстрочку виконання рішення направив до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, виходячи з того, що закриваючи провадження за апеляційною скаргою, апеляційний суд не врахував висновок Конституційного Суду України у рішеннях від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року № 18-рп/2010, що згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

- в ухвалі від 20 квітня 2016 року касаційний суд ухвалу апеляційного суду скасував, справу направив до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, виходячи з того, що постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги до суду першої інстанції для виконання вимог частини другої статті 293 ЦПК України, апеляційний суд не врахував висновок Конституційного Суду України у рішеннях від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року № 18-рп/2010, що оскарження в апеляційному порядку підлягають як ухвали про зупинення провадження у справі, так і ухвали про відмову в зупиненні провадження.

- в ухвалі від 01 березня 2017 року касаційний суд ухвалу апеляційного суду скасував, справу про відібрання малолітніх дітей передав до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, виходячи з того, що повертаючи справу до суду першої інстанції для виконання вимог частини другої статті 293 ЦПК України на ухвалу суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження у справі, апеляційний суд не врахував висновок Конституційного Суду України у рішеннях від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року № 18-рп/2010, що ухвала про відмову в зупиненні провадження не підлягає апеляційному оскарженню.

Отже, зі змісту наведених судових рішень та судового рішення, про перегляд якого подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами.

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження підстави для перегляду, передбаченої пунктом першим частини першої статті 355 ЦПК України, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року, яку просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції скасував ухвали судів попередніх судових інстанцій та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Отже, постановлення судом касаційної інстанції ухвали про скасування рішень судів попередніх судових інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції не означає остаточного вирішення спору в справі й застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті.

Таким чином, у справі, яка переглядається, положення норм ЦПК України застосовано правильно. Рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, є законним, а тому в задоволенні заяви ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII"Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, пунктом 1 частини першої статті 355 (в редакції, яка діяла на момент подання заяви) та статтями 355, - 360-3, - 360-5 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент подання заяви), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду