розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2016 року у складі судді: Попрас В. О. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року у складі суддів: Бездітка В. М., Довгаль А. П., Коваленко І. П.,

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання договору поруки припиненим.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 травня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 851/10/27-11/6-264, на підставі якого ОСОБА_2 надано грошову суму в розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою 11,45 відсотків річних. З метою виконання умов кредитного договору 26 травня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 851/11/27-11/6-496.

26 грудня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору №851/10/27-11/6-264, відповідно до якого збільшено відсоткову ставку до 14 відсотків річних та встановлено сплату комісії.

Позивач вважала, що таким чином обсяг відповідальності поручителя за договором поруки збільшився без надання ним згоди на таку зміну забезпеченого порукою зобов'язання, тому просила визнати припиненим договір поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що текст договору про внесення змін № 2 до кредитного договору №851/10/27-11/6-264 від 26 травня 2006 року свідчить, що з умовами цього договору про внесення змін, включаючи додаток № 1 (графік погашення кредиту) до нього, ОСОБА_1 була ознайомлена та надала свою згоду на всі зміни умов кредитного договору. Тому відсутні правові підстави для припинення договору поруки згідно з частиною першою статті 559 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2016 року залишене без змін.

Ухвала мотивована тим, що згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визнають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлена шляхом підписання додаткової угоди до договору, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року, у якій просить оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 як поручитель надавала згоду до договору про внесення змін № 2 до кредитного договору від 26 грудня 2014 року, яким зменшено відсоткову ставку до 12 відсотків річних. Проте ОСОБА_1 як поручитель не надавала письмову згоду до договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 грудня 2014 року, яким збільшено відсоткову ставку до 14 відсотків річних.

ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-152цс13. Тоді як апеляційний суд не застосував висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 жовтня 2015 року та від 10 вересня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 26 травня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 851/10/27-11/6-264, відповідно до умов якого відповідачу було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, зі сплатою 11,45 відсотків річних за визначеним порядком погашення суми основної заборгованості.

26 травня 2006 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", в подальшому назву було змінено на ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки №851/11/27-11/6-49, за умовами якого поручитель ОСОБА_1 поручається перед кредитором - АКБ СР "Укрсоцбанк" за виконання позичальником - ОСОБА_2 умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

26 грудня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якого відповідачем було надано ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 50 000,00 дол. США, зі сплатою 14,00 відсотків річних та комісії, в розмірі та порядку, визначених в додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Суди встановили, що ОСОБА_1 ознайомлена та отримала оригінал договору про внесення змін №1 до кредитного договору від 26 грудня 2014 року, про що свідчить її підпис на примірнику договору.

У той же день, 26 грудня 2014 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 2 до кредитного договору, відповідно до умов якого сторони домовились, що сплата строкових (поточних) відсотків за користування кредитом, які нараховуються з 26 грудня 2014 року, здійснюється в загальному порядку, передбаченому кредитним договором. Встановлено відсоткову ставку за користування кредитом з дати підписання цього договору про внесення змін в розмірі 12 відсотків річних.

Суди встановили, що текст договору про внесення змін № 2 до кредитного договору свідчить, що з умовами цього договору про внесення змін, включаючи додаток № 1 (графік погашення кредиту) до нього, ОСОБА_1 була ознайомлена та надала свою згоду на всі зміни умов кредитного договору, що ним оформлені, про що свідчить її підпис на сторінці договору про внесення змін № 2 до кредитного договору № 851/10/27-11/6-264 від 26 травня 2006 року.

Тлумачення частини першої статті 559 ЦК України дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому подальше фактичне виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).

Збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Аналогічний висновок висловлений і Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 була ознайомлена та надала свою згоду на всі зміни умов кредитного договору, які були внесені 26 грудня 2014 року, зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суди не застосували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 жовтня 2015 року та від 10 вересня 2014 року, колегія суддів відхиляє. Оскільки у цих справах суди встановили, що поручитель не давав згоди на внесення змін до кредитного договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.