Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Гаївська сільська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В., Павлишина О. Ф.,

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Гаївської сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що її батьку ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1. Попереднім власником цього житлового будинку була ОСОБА_5 і за її господарством була закріплена земельна ділянка площею 0,17 га. Після смерті батька ОСОБА_4 вона оформила право власності на вказаний житловий будинок, а земельна ділянка мала бути передана їй як власнику будинку, що розташований на ній. Однак ОСОБА_6, яка є суміжним землекористувачем, самовільно заволоділа частиною земельної ділянки ОСОБА_5 під час заміни огорожі. Рішенням Гаївської сільської ради від 04 березня 2008 року № 154 надано дозвіл на виконання робіт із землеустрою для складання Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для передачі у власність ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також на земельну ділянку площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства в межах села Гаї-Смоленські. Постановою Бродівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2013 року рішення Гаївської сільської ради від 04 березня 2008 року № 154 визнано незаконним і зобов'язано відповідача виділити додатково земельну ділянку площею 0,8 га для передачі їй у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. Однак рішенням Гаївської сільської ради від 23 грудня 2008 року № 263, про яке їй не було відомо, ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1797 га. Вона неодноразово зверталася до сільської ради з проханням призупинити передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки до вирішення питання розподілу суміжних земельних ділянок, однак її звернення були проігноровані. ОСОБА_6 померла, а її правонаступниками є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Вказане рішення сільської ради також є протиправним. Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення 12-ї сесії 5-го скликання Гаївської сільської ради Бродівського району Львівської області від 23 грудня 2008 року № 263, визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_6 на підставі цього рішення.

Гаївська сільська рада заперечила проти позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 успадкувала житловий будинок свого батька ОСОБА_4, за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,09 га (присадибна ділянка). ОСОБА_6, яка померла, також успадкувала будинок від свого батька ОСОБА_7, за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,60 га. Рішенням 9-ої сесії 5-го демократичного скликання Гаївської сільської ради від 06 червня 2008 року № 188 було закріплено межу між землекористуваннями ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по фактичному їх стану на місцевості. Вказане рішення є чинним. ОСОБА_6 скористалася правом, наданим їй статтями 118, 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та виготовила документи на присадибну земельну ділянку. ОСОБА_1 має таке ж право на приватизацію земельної ділянки площею 0,09 га (присадибна ділянка). На час розгляду справи ОСОБА_6 померла, її спадкоємцями є сини ОСОБА_2, інвалід І групи, та ОСОБА_3, які не прийняли спадщини. З огляду на викладене, Гаївська сільська рада вважає, що відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення ради і Державного акта на право власності на земельну ділянку померлої ОСОБА_6

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 01 березня 2016 року у складі судді Бунда А. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним рішення 12-ї сесії 5-го скликання Гаївської сільської ради Бродівського району Львівської області від 23 грудня 2008 року № 263. Визнано незаконним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_6 на підставі рішення Гаївської сільської ради від 23 грудня 2008 року № 263.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскаржуване рішення Гаївської сільської ради Бродівського району Львівської області від 23 грудня 2008 року № 263, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання Державних актів на право власності на земельні ділянки та передано їх безоплатно у власність, зокрема ОСОБА_6 площею 0,25 га та площею 0,3932 га визнано незаконним постановою Бродівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2013 року. Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 площею 0,1797 га видано неправомірно, внаслідок чого порушені права позивача.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, подану в інтересах ОСОБА_2, задоволено, рішення Бродівського районного суду Львівської області від 01 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що постанова Бродівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2013 року, яка стала підставою для визнання незаконним оскаржуваного рішення Гаївської сільської ради Бродівського району Львівської області, скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, а провадження у справі закрито. Позивачем не надано доказів того, що за домоволодінням її батька з 1971 року до 2000 року була закріплена земельна ділянка площею 0,17 га. Також позивачем не доведено, що її батько за час свого життя в селі Гаї-Смоленські звертався до загальних зборів колгоспу чи сільської ради з приводу порушення його прав як землекористувача та закріплення частини земельної ділянки за ОСОБА_6

У серпні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати це рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона неодноразово зверталася до сільської ради, районної адміністрації, виконавчих органів, безпосередньо до виконавців розробки проекту землеустрою з вимогами призупинити процес приватизації земельної ділянки ОСОБА_6 Незважаючи на ці повідомлення, а також на наявний між сторонами спір, сільська рада прийняла оскаржуване рішення. Хоча межі земельної ділянки не були погоджені між землекористувачами, ОСОБА_6 на підставі рішення Гаївської сільської ради стала проводити приватизацію земельної ділянки. Не відповідають дійсності висновки апеляційного суду про не надання позивачем жодних доказів того, що за домоволодінням її батька з 1971 року по 2000 рік була закріплена земельна ділянка площею 0,17 га.

Представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позивач успадкувала житловий будинок після смерті свого батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за домоволодінням якого було закріплено земельну ділянку площею 0,09 га. В матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що батько позивача користувався земельною ділянкою такої площі, під час розгляду справи позивач не заперечувала той факт, що згідно з погосподарською книгою за господарством її батька було закріплено земельну ділянку площею 0,09 га. Позивачем не доведено, що її батько за час свого життя звертався до загальних зборів колгоспу чи сільської ради з приводу порушення його прав як землекористувача та закріплення за ним частини земельної ділянки, якою користувалася попередній власник будинку. Позивач не оспорювала розмір її земельної ділянки і тоді, коли зверталася із заявою про розроблення технічної документації для отримання Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Бродівського районного суду Львівської області, а ухвалою від 08 листопада 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 лютого 2018 року справу № 439/1644/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, який вона успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_4 у 2000 році, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12 травня 2008 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що до купівлі її батьком ОСОБА_4 вказаного будинку у 1971 році його власником була ОСОБА_5

Згідно з витягів з погосподарської книги № 11 Гаївської сільської ради Бродівського району Львівської області за особовим рахунком НОМЕР_1 за 1971-1973 роки в селі Гаї-Смоленські рахувалося господарство ОСОБА_5, за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,17 га, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Гаївської сільської ради Бродівського району Львівської області від 23 квітня 2008 року № 112/02-18.

Частинами першою, другою статті 16 Земельного кодексу Української РСР від 08 липня 1970 року, чинного на час набуття батьком позивача ОСОБА_4 права власності на вищевказаний будинок (далі - ЗК Української РСР 1970 року), передбачено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до частини п'ятої статті 20 ЗК Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 22 ЗК Української РСР 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який

засвідчує право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 106-1 ЗК Української РСР 1970 року, якою цей Кодекс був доповнений 12 березня 1981 року, тобто в період перебування вищевказаного будинку у власності ОСОБА_4, перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу. У випадках переходу в спадщину права власності на розташований у сільському населеному пункті жилий будинок до спадкоємців, якщо вони не мають права на одержання в установленому порядку присадибної земельної ділянки, а також придбання громадянами, які постійно проживають у містах і селищах міського типу, жилого будинку в сільській місцевості для сезонного або тимчасового проживання або наявності, у них у цій місцевості жилого будинку на праві особистої власності, який вони бажають використовувати для зазначеної мети, цим особам надається у користування земельна ділянка для утримання жилого будинку і виробництва сільськогосподарської продукції в порядку і розмірах, що визначаються законодавством Союзу РСР.

Аналіз наведених правових норм в їх сукупності дає підстави для висновку про те, що в період дії ЗК Української РСР 1970 року (2874а-07) до набувача будинку не переходило право на земельну ділянку на тих умовах, на яких воно належало попередньому власнику цієї нерухомості. Земельна ділянка мала бути надана новому власнику в установленому законом порядку.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що за домоволодінням її батька ОСОБА_4 з 1971 року по 2000 рік була закріплена земельна ділянка площею 0,17 га і що така ділянка надавалася йому в порядку, встановленому земельним законодавством. ОСОБА_4 користувався земельною ділянкою площею 0,09 га.

Рішенням Гаївської сільської ради від 06 червня 2008 року № 205 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою для складання Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га, тобто тієї, якою користувався її батько, для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

ОСОБА_6, яка померла у 2012 році, успадкувала житловий будинок після смерті свого батька ОСОБА_7, за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,60 га. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є її діти - відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 та спадкоємців ОСОБА_6 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є суміжними.

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Тобто суб'єктом права власності або користування земельною ділянкою, наданою для будівництва та обслуговування жилого будинку, є особи, яким належить право власності на жилий будинок (або його частину).

Рішенням Гаївської сільської ради від 04 березня 2008 року № 154 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою для складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для передачі у власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,35 га - для ведення особистого селянського господарства в межах села Гаї-Смоленські.

Рішенням цієї ради від 06 червня 2008 року № 188 закріплено межу між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по факту їх землекористування на місцевості.

Рішенням цієї ради від 23 грудня 2008 року № 263 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки та передано їх безоплатно у власність, зокрема ОСОБА_6 площею 0,25 га та площею 0,3932 га.

На підставі вказаного рішення 21 грудня 2009 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Частиною третьою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК (1618-15) 2004 року) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що всупереч вищенаведеним положенням процесуального закону ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав передачею земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6

Давши належну правову оцінку обставинам справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту звернення її батька за час його життя до загальних зборів колгоспу чи до сільської ради з приводу порушення його прав як землекористувача. Посилання позивача на статтю 120 ЗК України є безпідставним, оскільки вказана правова норма регулює земельні правовідносини належних користувачів та власників земельних ділянок, а батько позивача не був користувачем земельної ділянки, на якій розташований успадкований ОСОБА_1 будинок, в обсязі, про який вона стверджуєю, тобто 0,17 га. Відтак до позивача не перейшло право користування такою земельною ділянкою.

Суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212- 215, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що вона не погоджувалася із встановленням меж між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_6, а також із складеним відповідним актом, не заслуговують на увагу, оскільки на час виготовлення ОСОБА_6 технічної документації щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не набула у встановленому законом порядку статусу власника ділянки або землекористувача, тому таке погодження законом не вимагається.

Посилання у касаційні скарзі на норми статті 30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року) є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не

передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Однак, як зазначалося вище, спадкодавець ОСОБА_4 за життя не оформив у встановленому законодавством порядку своє право на земельну ділянку, тому це право не перейшло до його спадкоємця ОСОБА_1

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 30 ЗК України 1990 року право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Частиною першою статті 23 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_1 не отримували державний акт про право власності або про право користування земельною ділянкою площею 0,17 га.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.