розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Артемсіль" на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року у складі судді Брежнева О. А. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Канурної О. Д., Краснощокової Н. С.,

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Артемсіль" (далі - ДП "Артемсіль") про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків внаслідок виробничої травми. Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 12 липня 1977 року по 14 лютого 1981 року вона працювала на різних посадах у відповідача. 27 березня 1980 року з нею стався нещасний випадок на виробництві, за результатами розслідування якого було складено акт від 28 березня 1980 року. Причиною нещасного випадку стало порушення нею вимог інструкції з охорони праці. Первинним висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 26 квітня 1996 року їй встановлено 10 % втрати працездатності, яку 07 липня 1998 року підтверджено безстроково. Внаслідок отриманого перелому нігтьової фаланги другого пальця правої руки їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у постійному фізичному болю і пов'язаних з цим стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача на її користь 8 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДП "Артемсіль" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4 500 грн. Стягнуто з ДП "Артемсіль" судовий збір на користь держави в сумі 551 грн 20 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ушкодженням здоров'я, яке ОСОБА_1 отримала під час виконання трудових обов'язків, їй було заподіяно моральні та фізичні страждання, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а право позивача на виплату компенсації за завдану моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню за рахунок роботодавця, виникло з дня встановлення їй вперше стійкої втрати працездатності згідно з висновком МСЕК.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ДП "Артемсіль" відхилено, а рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У січні 2017 року ДП "Артемсіль" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 08 грудня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання ОСОБА_1 на сам факт отримання нею виробничої травми не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач отримала ушкодження внаслідок порушення інструкції з техніки безпеки, тобто з власної вини. Судами необґрунтовано відмовлено у залученні до участі у справі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Бахмуті, а також у проведенні судово-психологічної експертизи, яка могла б встановити ступінь вини та факт спричинення моральної шкоди позивачу.

16 січня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 березня 2018 року справу № 219/7075/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частинами першою, третьою статті 13 Закону України "Про охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно з частиною другою статті 153 Кодексу законів про працю Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (далі - Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 12 липня 1977 року по 14 лютого 1981 року перебувала у трудових відносинах з ДП "Артемсіль", працювала на різних посадах з повним робочим днем.

27 березня 1980 року під час виконання трудових обов'язків ОСОБА_1 отримала травму, про що складено акт про нещасний випадок від 28 березня 1980 року, яким встановлено, що причина нещасного випадку - недостатній контроль за дотриманням правил техногенної безпеки робочими цеху фасування з боку змінного нагляду; відсутність чіткої організації роботи з чищення автоматів перед ремонтом; порушення працівником інструкції техногенної безпеки та інструкції з охорони праці.

Висновком МСЕК від 24 червня 1996 року ОСОБА_1 вперше встановлено втрату 10 % професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з нещасним випадком на виробництві, а висновком МСЕК від 07 липня 1998 року - втрату 10 % професійної працездатностіпідтверджено безстроково.

Згідно з пунктом 38 Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492 (492-93-п) (у редакції, чинній на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати професійної працездатності)(далі - Правила) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 10 % професійної працездатності виникло у ОСОБА_1 в 1996 році.

Згідно з пунктом 11 Правил (у редакції, чинній на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати професійної працездатності)моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Якщо законодавством встановлені межі відшкодування моральної шкоди, суд визначає її розмір з урахуванням цих меж. Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви (пункт 9 Постанови № 4 у редакції, чинній на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати професійної працездатності).

Конституційний Суд України у пункті 4.1 свого рішення від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 зазначив, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні і фізичні страждання. Втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо охорони праці були порушені права ОСОБА_1 на безпечні умови праці у зв'язку з чим вона зазнала виробничої травми, і що вказані обставини призвели до втрати нею нормальних життєвих зв'язків та вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суди дотрималися вимог розумності і справедливості та врахували, що причиною нещасного випадку є, зокрема протиправні дії позивача, а також, взяли до уваги тяжкість ушкодження здоров'я, перенесені потерпілою фізичні та душевні страждання, вину підприємства.

У зв'язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що посилання ОСОБА_1 на сам факт отримання нею виробничої травми не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач отримала ушкодження внаслідок порушення інструкції з техніки безпеки, тобто з власної вини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що до участі у справі необхідно було залучати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Бахмуті, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено з посиланням на те, що правовідносини у цій справі виникли у 1996 році, а Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , відповідно до якого моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, відшкодовувалася Фондом, був прийнятий у 2001 році.

Не заслуговують на увагу і наведені у касаційній скарзі доводи про те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, яка могла б встановити ступінь вини та факт спричинення моральної шкоди позивачу.

Відмовляючи у задоволенні вищевказаного клопотання, місцевий суд правильно виходив з того, що призначення судово-психологічної експертизи у цій категорії справ не є обов'язковим, а докази, які містяться в матеріалах справи, достатні для ухвалення судового рішення по суті спору.

Крім цього, як було зазначено вище, втрата працездатності, що встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я позивача погіршився.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.