розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року у складі судді Шинкарчука Я. А. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Кругової С. С., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до

ОСОБА_2, вимоги якого уточнила в ході розгляду справи та просила: виділити їй в натурі у відповідності до висновку експерта від 20 січня

2017 року за варіантом №1 житлове приміщення з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, а саме: кухня 1-2, туалет 1-3, ванна

1-4, коридор 1-5, житлову кімнату 1-6, житлову кімнату 1-7. тамбур II, гараж із оглядовою ямою і свердловиною, 1/2 воріт, 1/2 хвіртки, 1/2 огорожі, 1/2 замощення; визнати за нею право власності на спадщину за законом на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розміщено спірне домоволодіння; виділити 1/2 частину земельної ділянки за фактом користування; стягнути з

ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати в сумі 5442,40 грн.

Позовна заява мотивовано тим, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, було власністю матері позивача - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після її смерті дане домоволодіння по Ѕ частини успадкували позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 Відповідач вселився в даний будинок після смерті матері.

Позивач запропонувала розділити будинок в натурі, проте відповідач відмовився.

З 2007 року відповідач розпочав капітальний ремонт будинку та на початку 2009 року вселив до нього невідому позивачу особу, і з того часу не дозволяє позивачу користуватися будинком, змінив замки від вхідних дверей, хвіртки, а ключі категорично відмовляється надати.

У період з червня 2001 року по січень 2005 року позивач зі своїми дітьми проживала в даному будинку разом із матір'ю та займалась його благоустроєм: нею встановлено газовий лічильник, проведено міський телефон, здійснювався поточний ремонт будинку. Після переїзду родини позивача з даного будинку в ньому залишилися особисті речі: меблі, посуд, одяг тощо, якими наразі користується відповідач.

Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів з проханнями відновити порушені права, проте дані звернення залишились без відповідного реагування. Згоди щодо розподілу спірного будинку в натурі між сторонами не досягнуто, у зв'язку з чим позивач просила вирішити спір в судовому порядку.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями складається як з приміщень, що знаходяться у спільній частковій власності сторін, так і зведених відповідачем, які у встановленому законом порядку не були прийняті в експлуатацію та не зареєстровані. Суду не надано розробленої проектно-технічної документації з проведення робіт із переобладнання, переоснащення та капітального ремонту спірного житлового будинку, яка є основною умовою можливого за висновком експертизи виділу в натурі. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка,на якій розміщено спірний житловий будинок, належить позивачу чи відповідачу на праві власності або на праві користування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що права співвласників житлового будинку відносно земельної ділянки не визначені, відсутня державна реєстрація прав власності на земельну ділянку. Відсутність підстав для поділу житлового будинку обумовлює неможливість і визначення порядку користування земельною ділянкою, так як це питання є похідним від (поділу) виділу в натурі частки зі спільної часткової власності.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши порушення права власності ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано і у відповідності із законом, відмовив у задоволенні позову в обраний нею спосіб, оскільки нею не надано належних та допустимих доказів, які б давали підстави для захисту її права у передбачений законом спосіб, тобто з дотриманням рівності прав усіх сторін спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з вимогою про виділ у власність позивача 1/2 частки на житловий будинок АДРЕСА_1, у відповідності до II варіанту виділу, запропонованого експертом, позивач не надала розробленої проектно-технічної документації з проведення робіт із переобладнання, переоснащення та капітального ремонту спірного житлового будинку.

При вирішенні питання щодо встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою, суд може залишити в спільному користуванні лише ті ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

Не може бути визначений порядок користування земельною ділянкою чи її поділ між співвласниками без виділу в натурі частки у спільній власності на житловий будинок.

З висновку експертизи, у співвласників житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права щодо земельної ділянки не визначені, тобто відсутня державна реєстрація прав на земельну ділянку, у зв'язку з чим, неможливо надати варіанти порядку її користування.

За таких обставин, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано положення статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, чим створено неможливість володіти, користуватися і розпоряджатися належною позивачу частиною спірного домоволодіння. Відмова у задоволенні позову ґрунтувалася на ненаданні суду розробленої проектно-технічної документації по переобладнанню, переоснащенню та капітальному ремонту спірного житлового будинку згідно умов, наданих у висновках судової експертизи. Разом з тим, така умова при виділі в натурі майна законом не передбачена. Згідно висновкам судової експертизи можливість виділу в натурі Ѕ частини домоволодіння є, зокрема, у двох варіантах, з яких позивач обрала №1 для другого співвласника, у зв'язку із чим позовна вимога про виділ в натурі Ѕ частини домоволодіння підлягала задоволенню.

ОСОБА_2 перешкоджає позивачу реалізувати право власності на Ѕ частину спірного домоволодіння.

Позивач посилається на те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на Ѕ частину земельної ділянки та встановлення порядку її користування, оскільки за відсутністю державного акта на землю спадкодавця ОСОБА_3, у неї немає можливості оформити право власності на земельну ділянку, отриману у спадщину, в іншій спосіб, крім звернення до суду з даним позовом.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справу, справу витребувано з суду першої інстанції.

13 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якій просив залишити ухвалені у справі судові рішення без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно висновків судово-будівельної експертизи виділ в натурі ідеальної частини спірного будинку може бути здійснений тільки з одночасною перебудовою будинку та проведенням робіт по підсиленню основних та несучих конструкцій будівлі. Дозволи на підключення до мереж електро- та газопостачання, а також облаштування систем водопостачання та каналізації відсутні в зв'язку з технічною неможливістю виконання цих робіт. ОСОБА_1 відмовилась від участі в виконанні робіт по обстеженню, проектуванню та укріпленню конструкцій будівлі. При цьому, вимагає без компенсації передати в її володіння половину будинку, в якій розташовані кухня, ванна, туалет з усім устаткуванням та інженерними мережами (водо-, газо- та електропостачання, опалення, вентиляції), встановленими відповідачем за власні кошти.

ОСОБА_1 має безперешкодний доступ до всіх приміщень домоволодіння по АДРЕСА_1, можливість розпоряджатись своїм майном та вести господарство.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2018 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2001 року, отримала у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 29 січня 2006 року та 27 квітня 2009 року, спадкоємцями по Ѕ частини майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є її син ОСОБА_2 та її дочка

Спадкове майно складається із житлового будинку (літ. А-1-цегла) з надвірними будівлями (сарай В, вбиральня Г, гараж Е, огорожа №1-6, свердловина к, замощення 1), розташований в АДРЕСА_1, загальною площею 93,70 кв. м, житловою площею 48,70 кв. м, що належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

Право власності на вказані частини спірного будинку зареєстровані за їх співвласниками відповідно до статті 182 ЦК України.

Рішенням Малороганської сільської ради Харківського району Харківської області від 29 січня 2016 року "Про перейменування вулиць, провулків, площ у селі Мала Рогань та селі КоропиМалороганської сільської ради Харківського району Харківської області" та додатку до нього, в с. Мала Рогань

вул. Комінтерна перейменована на вул. Покровська Харківського району Харківської області

Вказане домоволодіння, що перебуває у спільній частковій власності сторін, в натурі не розподілялося, порядок користування ним та земельною ділянкою у відповідності належних частин домоволодіння не встановлювався.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 14 травня 2001 року на підставі рішення виконкому Малороганської сільської Ради народних депутатів від 10 грудня 1999 року №140, земельна ділянка площею 0,1142 га, яка розташована на території Малороганської сільської ради. АДРЕСА_1 була передана громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

На підставі договору купівлі-продажу 18 травня 2001 року право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, перейшло від ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 В у цьому договорі також зазначено, що він є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі державного акту на право приватної власності на землю та реєстрації останнього у селищній раді.

За час проживання на території Малороганської сільської ради ОСОБА_3 не зверталась до Малороганської сільської ради Харківського району Харківської області з проханням оформити державний акт на право приватної власності на землю.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2011 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_10, ОСОБА_10 до Першої Харківської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - державний нотаріус Першої Харківської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, поновлення строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним за недоведеністю позовних вимог.

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на порушення її права власності на Ѕ частину домоволодіння - житлового будинку по АДРЕСА_1, співвласником іншої Ѕ частини цього домоволодіння ОСОБА_2, у зв'язку із чим, ставила питання про виділ її частки у натурі.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що права позивача порушені співвласником спірного домоволодіння, проте відмовив у задоволенні позову про виділ частки у спірному майні в натурі.

Апеляційний суд констатував встановлений місцевим судом факт порушення прав позивача на Ѕ частину належного їй нерухомого майна та, залишаючи ухвалене ним рішення без змін, обмежився посиланням на обґрунтованість висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги позивача, не перевірив правильність застосування норм матеріального права, не дав належної оцінки доказам, на які посилався позивач та не врахував наступного.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то, з урахуванням конкретних обставин, такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з висновком будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи від 20 січня 2017 року виділ в натурі часток співвласників у праві власності на житловий будинок №50 по вул. Покровська (вул. Комінтерна) в с. Мала Рогань Харківського району Харківської області з надвірними будівлями та спорудами, є можливим з відступом від розміру ідеальних часток співвласників, наведено перерозподіл ідеальних часток співвласників за двома варіантами та розмір компенсацій, який повинен буде сплатити співвласник, частка якого за варіантами збільшиться.

Наведені у висновку експерта варіанти можливого розподілу будинку не свідчать, що внаслідок розподілу можливе завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майну.

В уточненнях вимог позовної заяви позивач просила виділити їй у власність приміщення з надвірними спорудами по варіанту 1 висновку експерта для 2 співвласника, який передбачає виділ з відступом від ідеальних часток співвласників та їх перерозподіл, зокрема 1 співвласнику - 47/100 часток, 2 співвласнику - 53/100 часток, 1 співвласнику пропонується виділити будівель і споруд на суму 159 770 грн, що на 9 239,50 грн менше, чим покладено, з площею 44 кв.м, що на 7,2 кв.м менше, чим покладено; 2 співвласнику пропонується виділити будівель і споруд на суму 178 249 грн, що на

9 239,50 більше, чим покладено, з площею 52,8 кв.м, що на 7,2 кв.м більше, чим покладено.

За цим варіантом компенсація співвласнику, частка якого за варіантами виділу часток співвласників у житловому будинку зменшиться складає

У висновку експерта запропоновано і другий варіант виділу в натурі часток співвласників у житловому будинку з відступом від їх ідеального розміру, зокрема 1 співвласнику - 485/1000 часток, 2 співвласнику 515/1000 часток. Компенсація співвласнику, частка якого за варіантами виділу часток співвласників у житловому будинку зменшиться складає 8 964 грн.

Проте, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову виділити позивачу у натурі Ѕ частини вказаного нерухомого майна, апеляційний суд не дослідив, чи можливо здійснити такий виділ з відхиленням від принципу відповідності ідеальним часткам співвласників, зокрема із збільшенням частки в спільній частковій власності одного співвласника та стягненням відповідної компенсації за зменшення частки іншого співвласника при виділі в натурі. Не перевірено та не надано жодної оцінки наданим експертом варіантам виділу з відступом від ідеальних часток, не встановлено, який варіант найбільш відповідає інтересам сторін та є пропорційним виділеним ідеальним часткам у спірному домоволодінні.

Не перевірено фінансову можливість та спроможність співвласників виплатити відповідну компенсацію в рахунок збільшення їх частки, з урахуванням відповідного варіанту розподілу, та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що спір між сторонами фактично не вирішено.

Крім того, погоджуючись в висновками місцевого суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині земельної ділянки, апеляційний суд не перевірив обставин переходу права власності або права користування нею у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок та не врахував вимог статті 377 ЦК України, відповідно до якої з набуттям права власності на житловий будинок, переходить право власності, право користування земельною ділянкою, на якій він знаходиться та яка призначена для його обслуговування.

З наведеного слідує, що апеляційний суд не перевірив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та не дослідив доказів, які підтверджують можливість виділення в натурі часток у спірному майні з відступом від їх ідеального розміру з виплатою відповідної компенсації.

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті.

За таких обставин, колегія суддів, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України скасовує ухвалу апеляційного суду з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.