Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

представники відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - ОСОБА_8,

представник третьої особи - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня

2016 року у складі судді Хуторної І. Ю. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 13 березня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Жигановської О. С., Якухно О. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"), третя особа - ОСОБА_8, про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2007 року між ним та

відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у розмірі 374 тис. грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі

17 % річних та строком повернення до 13 липня 2012 року.

13 липня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ним та відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" укладено договір застави двох транспортних засобів типу автобус-D, марки ХАЗ, 2007 року випуску, номерні знаки: НОМЕР_2 та НОМЕР_1.

Зазначав, що при укладанні кредитного договору йому не надано інформацію, передбачену Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , умови договору є несправедливими і містять істотний дисбаланс договірних прав, що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

Ураховуючи викладене, просив суд визнати недійсними кредитний договір та договір застави транспортних засобів.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 19 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що умови кредитного договору про порядок та строки повернення кредиту, права та обов'язки як позивальника, так і банку не суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та не свідчать про їх несправедливість, чи про нечесну підприємницьку діяльність банку, у зв'язку із чим і договір застави транспортних засобів не може бути визнаний недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Укладені між сторонами кредитний договір та договір застави транспортних засобів відповідають вимогам

статей 203, 215 ЦК України, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", належних та допустимих доказів протилежного позивачем не надано.

У касаційнійскарзі, поданій у квітні 2017 року, ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Посилався на те, що судом першої інстанції не було прийнято до розгляду його позовну заяву з уточненими позовними вимогами в частині несправедливих умов кредитування та справу розглянуто за первісним позовом, що є порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Згідно Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року, перед укладенням кредитного договору банк зобов'язаний надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами установлено, що при укладені спірного договору між сторонами досягнуто згоди із усіх істотних умов: мета, сума і строк кредиту, умови та порядок його видачі та погашення, види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткової ставки, порядок плати за кредит, графік погашення основної суми боргу, порядок зміни та припинення дії, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, угоди укладені в письмовій формі, сторони угод мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди дійшли вірного висновку про те, що позивач погодився на отримання кредиту з такими умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Укладені між сторонами кредитний договір та договір застави транспортних засобів відповідають вимогам

статей 203, 215 ЦК України, статті 11 Закону України "про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання договору), а належних та допустимих доказів протилежного позивачем не надано.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що судом першої інстанції не було прийнято до розгляду його позовну заяву від 19 грудня 2016 року з уточненими позовними вимогами в частині несправедливих умов кредитування та справу розглянуто за позовом, поданим у травні 2016 року, суд не бере до уваги, оскільки 19 грудня 2016 року у справі було ухвалено рішення по суті заявлених позовних вимог, яке ухвалою апеляційного суду залишено без змін. Разом з тим, повернення позовної заяви не перешкоджає позивачу пред'явити позов про визнання кредитного договору з підстав порушення пункту 1.3 умов договору щодо порядку надання кредиту та проведення валютних операцій на загальних підставах.

Доводи касаційної скарги з посиланням на статтю 19 Закону України "Про захист прав споживачів", якою забороняється нечесна підприємницька практика, є безпідставними, оскільки умови кредитного договору про порядок та строки повернення кредиту, права та обов'язки як позичальника, так і банку не суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та не свідчать про їх несправедливість чи про нечесну підприємницьку діяльність банку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.