Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - Чубко Яни Сергіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Кравець В. А., Лапчевської О. Ф.,

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ Укрсоцбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовувало тим, що 06 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_3 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/2689, за яким банк надав боржнику в тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 153 180 дол. США зі сплатою 13,0 % річних та кінцевим строком повернення 05 грудня 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, цього ж дня між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 02-10/3240, відповідно до якого остання зобов'язалась перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 06 грудня 2006 року № 10-29/2689.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 обов'язків за кредитним договором станом на 25 березня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 130 584,55 дол. США що еквівалентно за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року 3 041 032,60 грн, з яких: за кредитом (залишок непогашеної частини кредиту) - 76 794,84 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року 1 788 386,25 грн, за відсотками - 53 789,71 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року 1 252 646,34 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 130 584,55 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року 3 041 032,60 грн,з підстав, передбачених статтями 526, 549, 625, 1050, 2015 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив суду, що пунктом 1.1.1 кредитного договору встановлено, що погашення кредиту та процентів здійснюється кожного 25 числа місяця. Враховуючи, що останній свій черговий платіж він здійснив 25 вересня 2009 року, наступний платіж повинен бути здійснений не пізніше 25 жовтня 2009 року. Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору право вимоги про дострокове повернення кредиту у ПАТ "Укрсоцбанк" виникло 24 січня 2010 року (26 жовтня 2009 року + 90 днів). Де, 90 день припадає на 23 січня 2010 року. Банку було відомо про своє порушене право. Невиконання обов'язку зі сплати кредитних грошових коштів понад більше ніж 90 днів має наслідком настання строку виконання кредитного зобов'язання. Позивачем було пропущено строк звернення до суду з вимогою до нього та до поручителя про сплату тіла кредиту та процентів (заборгованості за кредитним договором), який закінчився 24 січня 2013 року, зі спливом трирічного терміну. Позивачем подано до суду як доказ копію додаткової угоди б/н від 19 січня 2009 року про зміну відсоткової ставки, в якій відсутній його підпис.

ОСОБА_4 позов не визнала та пояснила, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року № 752/13698/15-ц визнано поруку за договором поруки від 06 грудня 2006 року № 02-10/3240, який укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "Укрсоцбанк", припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Позивачем подано розрахунок вимоги банку у зв'язку з неповерненням ОСОБА_3 кредитної заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2006 року № 10-29/2689, де зазначено, що позичальником останній платіж було здійснено 25 вересня 2009 року у сумі 105,98 доларів США. Отже, банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 25 вересня 2009 року; відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів; обов'язок відповідача погасити кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти та штрафні санкції також настав через 90 днів після сплати боржником останнього платежу, однак не був виконаний. З огляду на ці обставини суд дійшов висновку, що право на позов про стягнення несплачених сум за кредитним договором виникло в позивача через 90 днів після сплати боржником останнього платежу - наступного дня після порушення боржником зобов'язання за кредитним договором, проте позивач звернувся до суду з позовом лише 03 червня 2015 року, тобто зі спливом позовної давності, установленої нормами статті 257 ЦК. Відмовляючи у задоволенні вимог до поручителя, суд виходив з того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, поруку ОСОБА_4 визнано такою, що припинилася.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, указав на те, що оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 25 грудня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 03 червня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

У вересні 2016 року представник ПАТ"Укрсоцбанк" - Чубко Я. С. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року, в якій просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказувала на те, що за змістом статей 261, 530, 631 ЦК України у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (05 грудня 2021 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку перебіг позовної давності буде починатися залежно від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів. Вважає, що строк позовної давності (тим більше, початок його перебігу -з моменту першої несплати чергового платежу) взагалі не може бути застосований до заборгованості за тілом кредиту - сумі, яка була отримана від банку (без нарахованих відсотків). У цьому випадку гроші виступають не як засіб платежу, а як майно (яке ніколи не було приватною власністю позичальника, а лише передавалося у тимчасове користування за окрему плату - відсотки). Відповідно до договору кредиту фактично позичальник набуває у користування майно (гроші) - за природою схоже на оренду. Оскільки кредит є фінансовою послугою, та за її надання передбачена винагорода/плата - відсотки, визначені договором.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими аналогічні спори, підставою яких є кредитні договори, умови яких ідентичні умовам кредитного договору, який є підставою цього спору, вже розглянуті Верховним Судом України у справах № 6-249цс15 та № 6-1188цс16.

Не погоджуючись із касаційною скаргою представника ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_4 подала до суду заперечення, згідно з якими 02 грудня 2015 року Верховним Судом України було розглянуто судовий спір у цивільній справі № 6-249цс15 за кредитним договором з ПАТ "Укрсоцбанк" за аналогічних умов та обставин. Крім того, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року, яким припинено її поруку, набрало законної сили 08 січня 2016 року.

Ухвалою від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 06 грудня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким банк надав боржнику в тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 153 180 дол. США зі сплатою 13 % річних та кінцевим строком повернення 05 грудня 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, цього ж дня між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 02-10/3240, відповідно до якого остання зобов'язалась перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 06 грудня 2006 року № 10-29/2689.

19 березня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за змістом якої надання грошових коштів буде здійснюватись окремими частинами, зі сплатою 13,0 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості - до 200 000 дол. США та кінцевим терміном повернення заборгованості 05 грудня 2021 року. Погашення кредиту за змістом цієї додаткової угоди здійснюється за графіком змін максимального ліміту заборгованості кожного 25 числа місяця, починаючи з січня 2007 року.

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та наступних неробочих днів місяця, а також, у день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі, на фактичну заборгованість за кредитом, проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом у періоді з розрахунку факт/360. За пунктом 2.5 цього договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 25 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти.

За пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Боржник не сплачував кредит та проценти за користування ним. Останній платіж здійснений 25 вересня 2009 року у сумі 105,98 дол. США.

Протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконував обов'язки, передбачені пунктами 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору.

Відповідачі заявили про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, тобто невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання та визначили умови такої зміни.

Останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 25 вересня 2009 року, а тому відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів після сплати боржником останнього платежу.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено, то через 90 днів після сплати боржником останнього платежу в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 03 червня 2015 року (а. с. 30 конверт), тобто зі спливом позовної давності.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, є правильним.

Вимоги позивача до поручителя ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року поруку ОСОБА_4 визнано такою, що припинилася.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, касаційна скарга є ідентична апеляційній скарзі, поданій до суду апеляційної інстанції, якій суд дав відповідну оцінку.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - Чубко Яни Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.