розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року у складі судді Горулька О. М. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Гальонкіна С. А., Лобова О. А.,

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій" (далі - СТОВ "Обрій") про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, після смерті якої він прийняв спадщину. 11 грудня

2015 року він отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 2,1838 га, кадастровий НОМЕР_1, розташовану на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на цю земельну ділянку.

Зазначав, що за життя ОСОБА_3, 02 грудня 2004 року, укладала з СТОВ "Обрій" договір оренди зазначеної вище земельної ділянки строком на сім років. Після прийняття спадщини він повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати чи поновлювати орендні відносини, на що 11 вересня 2015 року отримав відповідь про те, що за життя матері було запропоновано продовжити термін дії договору оренди землі та надіслано проект додаткової угоди.

Вважав, що відповідачем порушено вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки строк дії договору оренди від 02 грудня 2004 року закінчився 21 березня 2012 року та не підлягає поновленню.

Посилаючись на наведене, просив витребувати з незаконного володіння і користування СТОВ "Обрій" земельну ділянку площею 2,18 га, розташовану на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та повернути йому, як власнику, зазначену земельну ділянку.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди земельної ділянки відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" був поновленим, оскільки відповідач за життя ОСОБА_3 направив їй повідомлення про намір продовжити строк дії договору оренди землі від 02 грудня 2004 року та два примірники додаткової угоди, заперечень від орендодавця та його спадкоємця не надійшло, орендар нараховував орендну плату та не переставав користуватись орендованою земельною ділянкою.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено, рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір оренди є поновленим на такий же строк, відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", є законним та обгрунтованим.

У грудні 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури. При цьому відповідачем не надано доказів належного виконання ним таких умов, зокрема щодо отримання ОСОБА_3 повідомлення СТОВ "Обрій" про намір продовжити строк дії договору оренди землі від 02 грудня 2004 року та двох примірників додаткової угоди. Жодних доказів надіслання такого повідомлення та його отримання орендодавцем матеріали справи не містять, а тому висновки судів попередніх інстанцій грунтуються на припущеннях. Про відсутність у ОСОБА_3 наміру продовжувати дію договору оренди землі свідчить направлена нею відповідачеві заява від 17 січня 2011 року, що підтверджується матеріалами справи.

У квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив СТОВ "Обрій" на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що ним, як орендарем, дотримано вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі, зокрема належним чином виконуються умови договору оренди, не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору направлено орендодавцю лист-повідомлення з примірниками додаткової угоди, продовжено використання спірної земельної ділянки після закінчення строку дії договору, натомість від ОСОБА_3 у місячний термін після закінчення строку дії договору не надійшло заперечень щодо поновлення його строку, що є підставою для його поновлення.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 02 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та СТОВ "Обрій" укладено договір оренди землі на строк з 21 березня 2005 року по 21 березня 2012 року зі сплатою орендної плати у розмірі 1,5 процентів від нормативної вартості земельної ділянки у строк до 01 січня наступного року після розрахункового.

Договір зареєстрований у Решетилівському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 06 грудня 2004 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

11 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 2,1838 га, кадастровий

НОМЕР_1, розташовану на території Шевченківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі сторони узгодили, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Зазначені положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суди попередніх інстанцій не встановили наявність укладеної між ОСОБА_3 та СТОВ "Обрій" додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення. Зазначили, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 02 грудня 2004 року, СТОВ "Обрій" продовжило використовувати спірну земельну ділянку та нараховувати орендну плату, яку ніхто не отримував.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суди дійшли висновку про поновлення спірного договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", виходячи з того, що 17 березня 2011 року відповідач направив орендодавцю ОСОБА_3 повідомлення про намір продовжити строк дії договору оренди землі від

02 грудня 2004 року та два примірники додаткової угоди, на які орендодавець не направила свої заперечення про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.

Такого висновку суди дійшли посилаючись на наявні у матеріалах справи копії журналу обліку вихідної кореспонденції за 2011 рік, де під № 37 зареєстровано лист, адресований ОСОБА_3 Разом з тим, доказів, які б підтверджували відправлення відповідачем на адресу ОСОБА_3 повідомлення про намір СТОВ "Обрій" реалізувати переважне право на поновлення договору оренди та двох примірників додаткової угоди, як і доказів отримання їх орендодавцем, матеріали справи не містять.

При цьому суди не урахували, що обов'язковою умовою дотримання процедури реалізації права на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", є відсутність письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Зважаючи на те, що дія договору оренди землі від 02 грудня 2004 року закінчилася 21 березня 2012 року, а орендодавець ОСОБА_3 померла

ІНФОРМАЦІЯ_1, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили чи мала вона можливість здійснення конкретних дій (ненадання заперечень щодо його поновлення), спрямованих на продовження дії договору, що є обов'язковою підставою для поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними та обгрунтованими, такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.

Оскільки до повноважень Верховного суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного, об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.