розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року у складі судді Гайдур А. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана В. П., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 259 959,60 грн та моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є єдиною спадкоємицею ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно із заповітом, посвідченим 21 червня 2011 року секретарем Молодійської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області.

До складу спадкового майна входив і житловий будинок АДРЕСА_1.

На початку лютого 2014 року позивач від сусідів дізналася про те, що цей будинок розібрали відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Позивач зазначала, що через неправомірні дії відповідачів вона фактично позбавлена можливості оформити право власності на знищений будинок, а також внаслідок таких дій відповідачів їй була завдана майнова шкода, яка відповідно до звіту Приватного підприємства "Експерт-Сервіс" (далі - ПП "Експерт-Сервіс") з урахуванням ПДВ, зниклого трифазного лічильника та вартості підключення його до електричних мереж і вартості послуг ПП "Експерт-сервіс" складає 259 959,60 грн. Разом з цим їй відповідачами завдано моральні страждання через знищення будинку, яку вона оцінила у 20 000,00 грн.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів (правовстановлюючих документів), що спірний будинок належав її батькові ОСОБА_7, а після його смерті - позивачеві, а також, що відповідачами завдано позивачеві майнову шкоду.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність правовстановлюючих документів на спірний будинок та належності цього будинку її батькові за життя, оскільки цей будинок входив до складу колгоспного двору, про що внесено запис у погосподарську книгу.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не взято до уваги, що відповідачі під час допиту у якості свідків в межах кримінального провадження № 12014070110000050 підтвердили, що саме вони розібрали спірний будинок. В результаті неправомірних дій відповідачів вона позбавлена права на оформлення спадщини після смерті батька у вигляді будинку.

Позивач також зазначала, що на підтвердження розміру завданої їй майнової шкоди нею було надано звіт про оцінку будинку, який відповідачами не спростований.

16 лютого 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у даній справі.

20 березня 2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 надіслали засобом поштового зв'язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до записів у погосподарській книзі Присліпської сільської ради станом на 2001-2005 роки за дворогосподарством АДРЕСА_1 рахувався житловий будинок загальною площею 35 кв.м (житлова 16 кв.м). також за дворогосподарством станом на 2001 рік рахувалась земельна ділянка площею 1,32 га, а з 2002 року - 2,04 га.

Членами дворогосподарства були записані ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7

Після смерті ОСОБА_8 у дворогосподарстві продовжував проживати до 2006 року ОСОБА_7, який успадкував після ОСОБА_8 належні їй на праві власності земельні ділянки.

21 червня 2011 року ОСОБА_7 у заповіті на випадок своєї смерті зробив розпорядження, за яким, земельну ділянку, яка знаходиться у с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області на полі за криницями, згідно державного акта від 27 лютого 2001 року серії НОМЕР_1 реєстр № 22 заповів ОСОБА_9, а все належне майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, а також все те, що йому буде належатиме на день смерті і на що за законом він матиме право заповів ОСОБА_4

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

31 серпня 2011 року після смерті ОСОБА_7 за заявою ОСОБА_4 у Глибоцькій державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 128/2011, тобто позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 у встановленому законом порядку.

03 лютого 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Міжгірського РВ УМВС України у Закарпатській області із заявою про кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на те, що вони самовільно розібрали дерев'яний будинок АДРЕСА_1, який належить позивачеві за заповітом.

Відповідно до довідки-повідомлення Слідчого відділення Міжгірського РВ УМВС України у Закарпатській області про прийняття та реєстрацію заяви та початок досудового розслідування від 14 лютого 2014 року звернення ОСОБА_4 зареєстроване за номером № 12014070110000050, розпочато досудове розслідування. Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення ст. 356 КК України.

Згідно із звітом про оцінку житлового будинку АДРЕСА_1, проведеного 01 листопада 2016 року ПП "Експерт-Сервіс", ринкова вартість знищеного житлового будинку станом на 01 листопада 2016 року може складати 171 528,00 грн, але не нижче 85 878,00 грн. Розрахункова вартість будівництва житлового будинку у с. Присліп аналогічного до знищеного станом на 01 листопада 2016 року становить без ПДВ 210 118,00 грн.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами пункту 4 частини першої статті 346 ЦК України, право власності припиняється у разі, зокрема, знищення майна.

Відповідно до статті 349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша стаття 1166 ЦК України).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення статей 212- 215 ЦПК України 2004 року не визначився з природою спірних правовідносин, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, зазначаючи про відсутність правовстановлюючих документів на спірний будинок, залишив поза увагою, що цей будинок входив до складу колгоспного двору та було добудовано у 1993 році, загальною площею 35 кв.м, у тому числі жилою - 16 кв.м, про що зазначено у погосподарській книзі (а.с. 29).

Згідно із положеннями Закону України "Про внесення змін до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, статтю 19 указаного закону доповнено частиною 3 такого змісту: "Для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об'єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти нерухомості документами, що посвідчують речові права на земельні ділянки під такими об'єктами, можуть також вважатися рішення відповідної сільської ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Державна реєстрація прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об'єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, щодо яких раніше не здійснювалася державна реєстрація прав власності, для осіб, за якими закріплені особові рахунки в погосподарських книгах відповідних сільських рад, здійснюється на підставі поданої заяви та виписки із зазначених книг, наданої виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою, а також інших документів, визначених у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Виходячи з викладеного, вважати, що батько позивача - ОСОБА_7 за життя не був власником спірного будинку, а також, що цей будинок не увійшов до складу спадкового майна, яке залишилося після його смерті, у суду першої інстанції не було підстав, як і не було підстав вважати неналежними доказами на підтвердження факту належності батькові позивача на праві власності зазначеного домоволодіння, що підтверджується копією з погосподарської книги на дворогосподарство АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивач звернулась до нотаріальної контори у встановлений законом строк для прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_7, проте оформити право власності на спірний будинок позивач не має можливості через його знищення. При цьому із заявою про припинення власності в зв'язку із знищенням майна у встановленому законом порядку відповідно до положень статті 349 ЦК України позивач не зверталась, а вирішення спору щодо припинення права власності на знищене майно за позовом третіх осіб відносно спірного майна крім власника не допускається.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, в порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому, апеляційний суд погоджуючись з висновками суду першої інстанції, серед іншого зауважив, що звіт про оцінку будинку ґрунтується на припущеннях, а тому є неналежним доказом шкоди, клопотання про проведення відповідної експертизи не заявлялось.

Під час перегляду рішення суду першої інстанції у апеляційному суді, позивач зверталась до суду з відповідними клопотаннями про відкладення та зупинення розгляду справи через призначення старшим слідчим СВ Міжгірського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області судової будівельно-технічної експертизи в межах проведення досудового розслідування № 12014070110000050 щодо визначення розміру завданої матеріальної шкоди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 внаслідок руйнування (розібрання) об'єкта нерухомого майна дерев'яного будинку АДРЕСА_1, який належить по спадщині ОСОБА_4, проте такі клопотання позивача були залишені без задоволення.

Апеляційний суд, в порушення вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив сторонам їх право на звернення до суду з клопотанням про призначення відповідної експертизи з метою усунення існуючих розбіжностей та з'ясувати дійсний розмір шкоди завданої позивачеві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність, суди першої та апеляційної інстанції взагалі не з'ясували чи мали місце неправомірні дії відповідачів відносно майна позивача.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статей 263, 264 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.