розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Панасенкова В. О., Парапана В. Ф.,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_4

Свої вимоги мотивувала тим, що її батько ОСОБА_7 зі своєю сім'єю були членами колгоспу імені Карла Лібкнехта, а також членами колгоспного двору, розташованого на АДРЕСА_1

Згідно із Типовим статутом колгоспу 1969 року, сім'я колгоспника отримує в користування присадибну ділянку землі під город, сад й інші потреби у розмірі до 0,50 га (включаючи землю, зайняту спорудами), а на поливних землях - до 0,20 га.

Відповідно до витягу з протоколу засідання від 27 березня 1959 року № 7 правлінням колгоспу імені Карла Лібкнехта було вирішено збільшити ОСОБА_7 земельну ділянку, "дорізавши до наявної під город".

ОСОБА_7 разом зі своєю дружиною ОСОБА_9 користувалися виділеною колгоспом земельною ділянкою за вказаною вище адресою, починаючи з 1950-х років, і в подальшому, після реорганізації колгоспу, стали співвласниками домоволодіння, розміщеного на цій земельній ділянці.

Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вона (ОСОБА_3) успадкувала 156/4000 частин домоволодіння на АДРЕСА_1

На підставі постанови Київського районного суду міста Одеси від 23 липня 2008 року ОСОБА_4 оформила право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, та отримала державний акт на право власності на неї серії НОМЕР_1.

У 2010 році постановою Одеського апеляційного адміністративного суду постанову Київського районного суду міста Одеси скасовано, тобто підстав для видачі державного акта на право власності відповідачу немає.

Крім того, у 2010 році ОСОБА_4 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_10, яка, у свою чергу, у 2013 році відчужила їй на користь ОСОБА_5, який є власником земельної ділянки на теперішній час.

Посилаючись на порушення її права користування та розпорядження домоволодінням та прилеглою до нього земельною ділянкою, оскільки вона не має вільного доступу до використання свого городу, можливості здійснювати догляд за насадженнями, збирати врожай, а також на те, що державний акт видано з порушенням норм земельного законодавства, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22 серпня 2016 року у складі судді Прохорова П. А. у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустила позовну давність для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, який видано 21 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_4

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_3 строку на звернення до суду із позовом.

При цьому суд встановив, що ОСОБА_4 незаконно заволоділа спірною земельною ділянкою, попередньо виділивши її в самостійний об'єкт цивільних правовідносин шляхом отримання державного акта на підставі рішення суду, яке скасоване як незаконне, та на підставі технічної документації, яка не відповідає вимогам закону, оскільки в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання відсутні підписи суміжних землевласників, у тому числі й ОСОБА_3

У касаційній скарзі, що надійшла у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті 126, частини другої статті 152, статті 155 ЗК України, статті 15 ЦК, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга аргументована тим, що ОСОБА_3 володіє лише 156/4000 частинами домоволодіння на вулиці Дача Ковалевського,144 і не надала доказів про те, що законно користується спірною земельною ділянкою. У технічному паспорті на зазначений будинок від 2006 року наявний запис про те, що документи на земельну ділянку не оформлені.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 761/22061/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Встановлено, що на підставі постанови Київського районного суду міста Одеси від 23 липня 2008 року за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 кв. м на АДРЕСА_1 та Управлінням Держкомзему у місті ОдесіГоловного управління Держкомзему в Одеській області Державного комітету України з земельних ресурсів видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії НОМЕР_1.

28 травня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_10, яка, у свою чергу, 22 жовтня 2013 року продала її ОСОБА_5

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року постанову Київського районного суду міста Одеси від 23 липня 2008 року скасовано та прийнято нову, якою ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій Одеської міської ради щодо відмови надати земельну ділянку у власність та закрито провадження в частині позовних вимог про визнання права власності.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 березня 2011 року витребувано у ОСОБА_10 на користь Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2011 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 березня 2011 року скасовано та відмовлено Одеській міській раді у витребуванні вищевказаної земельної ділянки у ОСОБА_10

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 жовтня 2013 року земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на АДРЕСА_1, зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2013 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що ОСОБА_4 протиправно заволоділа вищевказаною земельною ділянкою, зокрема отримала державний акт на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасоване, внаслідок чого порушено її (ОСОБА_3) права та законні інтереси через неможливість користуватися цією ділянкою та оформити право власності, оскільки на неї накладається земельна ділянка, що була раніше відведена ОСОБА_4, а на теперішній час належить ОСОБА_5

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним вищезгаданий державний акт із тих підстав, що ОСОБА_3, як суміжний землекористувач, не підписувала акт про узгодження меж, дійшов висновку про порушення прав та законних інтересів останньої.

Проте повністю з висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки.

При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вимог статті 303, 315 ЦПК України в редакції, чинній на час перегляду судового рішення, не надав належної правової оцінки доказам і доводам сторін, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясував, яким чином державним актом, виданим на ім'я ОСОБА_4, порушені права та інтереси ОСОБА_3, які саме її права порушені та на яку земельну ділянку.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 вказував на те, що позивачка не надала доказів щодо законного користування нею земельною ділянкою на АДРЕСА_1, у технічному паспорті на зазначений будинок від 2006 року наявний запис про те, що документи на земельну ділянку не оформлені. Відповідно до Інформаційної довідки від 28 грудня 2016 року власником земельної ділянки, площею 0,0321 га за цією адресою взагалі є ОСОБА_12

На вищезазначене апеляційний суд уваги не звернув і вказаним доводам оцінки не надав.

Суд апеляційної інстанції не врахував і вимог статті 57, частини четвертої статті 60, статті 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, про те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (стаття 129 Конституції України).

Між тим, сам по собі факт наявності права власності на 156/4000 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1, не свідчить про одночасну доведеність порушення прав землекористування, зокрема городом, відомості про який (його розмір) у матеріалах справи відсутні.

Крім того, слід зазначити, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 є предметом розгляду адміністративного суду, про що свідчить постанова Верховного Суду від 31 січня 2018 року, якою скасовано ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015. року у справі № 815/1647/15 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_13 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у місті Одесі, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5, Одеська міська рада, про визнання недійсним акта на право власності, зобов'язання вчинити певні дії, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи вищенаведене, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду в не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.