Постанова

Іменем України

07 травня 2018 року

м. Київ

справа № 466/3193/17

провадження № 61-11228св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2017 року у складі судді Невойт П. С. та постанову апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,

встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненими правовідносини за кредитним договором від 30 листопада 2007 року, укладеним між нею та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Універсал Банк", у зв'язку із його виконанням; визнати припиненими правовідносини за договором поруки від 30 листопада 2007 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" та ОСОБА_5, у зв'язку із припиненням основного зобов'язання.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 30 листопада 2007 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" був укладений кредитний договір, за умовами якого їй надано кредит на придбання транспортного засобу у розмірі 10 960,00 доларів США зі сплатою 9,5 % річних та терміном повернення до 29 листопада 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у цей же день між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

У зв'язку зі складною економічною ситуацією, яка склалась в державі, починаючи з кінця 2008 року, вона не мала можливості належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, тому банк звернувся до суду з позовом до неї та поручителя про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 11 січня 2011 року задоволено позов публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" та солідарно стягнуто з неї і ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2007 року у розмірі 11 142, 40 доларів США, що еквівалентно 88 986,97 грн.

25 березня 2011 року Локачинським районним судом Волинської області був виданий виконавчий лист про примусове стягнення заборгованості на користь публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на суму 88 986,97 грн, який передано на виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Львова.

Рішення суду, яким достроково стягнуто всю суму кредиту, проценти, пеню та витрати банку зі сплати судового збору вона виконала повністю.

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Львова від 20 квітня 2017 року виконавче провадження з примусового виконання рішення від 11 січня 2011 року Локачинського районного суду Волинської області закінчено.

Посилаючись на те, що правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору від 30 листопада 2007 року, припинилися у зв'язку з повним виконанням нею зобов'язань, просила позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2017 року, залишеним без зміни постановою апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення коштів йому. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частини другої статті 16, статей 510, 599, 611, 1048, 1050 ЦК України, та порушення норм процесуального права, а саме: статей 3, 4, 263 ЦПК України просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, не врахували те, що зобов'язання, покладені на неї кредитним договором, вона виконала повністю, тому правовідносини, які виникли на підставі цього договору, припинилися.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником своєчасно, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності, передбачеої статтею 1048 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання до моменту його виконання.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Націнального банку України.

Таким чином, у випадку неповернення позичальником суми позики своєчасно борг позичальника складатиме суму позики, проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України.

При цьому проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року у справі № 6-37цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, врахувавши вищезазначені норми права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання припиненими правовідносин за кредитним договором від 30 листопада 2007 року, оскільки повне повернення боргу не відбулося, а лише було виконано рішення суду.

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Докази та обставини, на які посилаються заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2017 року та постанови апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат