розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2017 року у складі судді Забуранного Р. А. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю та розподіл спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 1995 року вони знайомі з відповідачем, зустрічались протягом 1996-1999 років. З осені 1999 року вони стали спільно проживати у будинку її батьків.

06 лютого 2001 року вони за власні кошти придбали житловий будинок у м. Новомиргоро, Кіровоградської області по вул. Шевченка, 103, за який було сплачено кошти у сумі 13 247 грн. Під час їх спільного проживання у вказаному будинку вони облаштовували його, здійснювали ремонтні роботи, догляд за будинком.

Вказувала, що до квітня 2017 року вони проживали спільно, але шлюб не реєстрували, після чого відповідач зібрав свої речі та пішов проживати до своєї матері. 11 липня 2017 року ОСОБА_6 повідомив її про необхідність звільнення спірного будинку.

Посилаючись на те, що факт спільного проживання може бути підтверджено довідкою Новомиргородської міської ради, актом обстеження умов життя, показами свідків, позивач просила встановити факт про те, що сторони з січня 1999 року по квітень 2017 року проживали однією сім'єю, як жінка і чоловік, без шлюбу. Просила також розподілити майно, придбане під час спільного проживання, що є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого у м. Новомиргород, Новомиргородського району Кіровоградської області по вул. Шевченка, 103.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її проживання з відповідачем та того, що спірне домоволодіння придбане внаслідок спільної праці сторін або індивідуальних трудових зусиль, внаслідок яких вони отримали доходи, об'єднані у майбутньому для його набуття. Не доведено і ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, відсутні докази наявності між сторонами письмової угоди з майнових чи інших питань.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 не надала достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась в обґрунтування своїх позовних вимог, тому суд першої інстанції, правильно оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд вказав, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують доводи ОСОБА_4 щодо існування між нею та ОСОБА_6 відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, здійснення витрат та набуття спірного будинку в інтересах сім'ї. Доводи позивача про вклад у придбання та утримання спірного майна належних їй особистих коштів, у тому числі одержаних від батьків, та набутих у результаті спільної праці з відповідачем, суд вважав необґрунтованими та безпідставними.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано взяли до уваги лише надані відповідачем докази та проігнорували докази на підтвердження позовних вимог. Вважає, що суди не надали належної оцінки показанням свідків зі сторони позивача.

Посилається, що відповідач у суді першої інстанції визнавав факт спільного проживання з позивачем у період з 2006 року по 2017 рік, тому суди повинні були задовольнити позов частково у цій частині.

Вказує, що суди надали неправильну оцінку письмовим доказам, наданих позивачем, зокрема, довідкам про отримання нею коштів у кредит, які сторони використовували для ремонтних робіт у спірному будинку.

У травні 2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки суди надали повну та об'єктивну оцінку усім наявним доказам та правильно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_4 за його безпідставністю. Вказує, що відповідач не визнавав факту спільного проживання сторін у період з 2006 року по 2017 рік, а доводи касаційної скарги викладені з метою ввести суд в оману.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 познайомилися у 1995 році та не перебували у шлюбі.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, що застосовується із 01 січня 2004 року, при поділі майна між жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Правила статті 74 СК Українина спірні правовідносини, що виникли і тривали до 1 січня 2004 року, не поширюються, а нормами чинного на той час Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) визнання майна спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не передбачено.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанцій, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом положень статті 74 СК України, частини першої статті 60 та частини першої статті 259 ЦПК України 2004 року у разі пред'явлення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_9, суди правильно виходили з того, що вона не надала достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась в обґрунтування своїх позовних вимог, тому, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій вказали, що наведені позивачем підстави не є такими, з якими закон пов'язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України (2947-14) про спільність сумісної власності подружжя та обґрунтовано дійшли висновку, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують доводи ОСОБА_4 щодо існування між нею та ОСОБА_6 відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат та набування спірного будинку в інтересах сім'ї.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що відповідач визнавав факт спільного проживання з позивачем у період з 2006 року по 2017 рік, оскільки вони не відповідають встановленим судами обставинам та поясненням ОСОБА_6, які він надавав у суді першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що судами не було надано оцінку письмовим доказам, наданих позивачем.

Суди надали оцінку таким доказам та правильно вказали, що не підтверджують обставини, на які посилається позивач у своєму позову, надані нею письмові докази: епікриз за №1122/147 на її ім'я, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за від 14 вересня 2017 року про доходи ОСОБА_4, довідка ПАТ "Укртелеком" від 28 серпня 2017 року, оскільки у них відсутні дані, які б вказували на спільне проживання сторін та ведення ними спільного господарства; довідки КС "Суперкредит" від 17 липня 2017 року, КС "Центр фінансових послуг" від 17 липня 2017 року про одержання позивачем у період з 2006 по 2014 роки кредитних коштів, цільове призначення яких не встановлено.

Також суди вірно зазначили, що не можна взяти до уваги, як доказ спільного проживання сторін, довідку Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 12 липня 2017 року, за змістом якої ОСОБА_4 з ОСОБА_6 у період з березня 1999 року по липень 2017 року спільно проживали, вели спільне господарство, проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у м. Новомиргороді Кіровоградської області, оскільки в останній не зазначена вулиця їх проживання, довідка не підписана уповноваженою особою органу, який її видав. При цьому було враховано пояснення свідка ОСОБА_10 - секретаря Новомиргородської міської ради, який підтвердив, що на вказаній довідці відсутні підпис уповноважених осіб міської ради - міського голови чи секретаря міської ради.

Усі доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - ОСОБА_5 -залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.