розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року у складі судді Шкірай М. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

У травні 2017 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою міста Києва встановлено факт порушення права територіальної громади міста Києва на розпорядження та користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання договорів інвестування будівництва житлових будинків розірваними, визнання права власності на житлові будинки.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року задоволено апеляційну скаргу прокуратури міста Києва, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Позивач указав, що земельна ділянка, на якій збудовано вказане нерухоме майно, підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва шляхом звільнення від розміщених на ній будівель та споруд, власником яких є відповідач, оскільки він самовільно її займає, Київською міською радою не приймалось рішення про передачу у власність або користування вказаної земельної ділянки, відсутній план її зонування та детальний план території.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року провадження у цій справі зупинено до розгляду судом касаційної інстанції касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 березня 2017 року у вказаній вище справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована неможливістю розгляду цієї справи до розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційної скарги ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва відхилено, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вказані вище цивільні справи є пов'язаними, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у справі є правильним.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора міста Києва просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження судових рішень. Разом із тим суди не дали оцінки предмету та підставам звернення до суду позовами у вказаних справах, не вказали у чому полягає пов'язаність справ, не врахували, що зупинення розгляду справи призведе до затягування її розгляду. У справі наявні докази, на підставі яких можливо вирішити спір, незалежно від результату розгляду іншої справи у суді касаційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Пунктом четвертим частини першої статті 201 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали, яким керувався суд першої інстанції при постановленні ухвали, визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

У цьому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 3 частини першої статті 203 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до положень частини першої статті 223 ЦПК України 2004 року рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі, оскільки ці рішення вже набрали законної сили.

Аналогічне положення закріплено й в пункті 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) .

Суди попередніх інстанцій, зупиняючи провадження у цій справі до вирішення справи, рішення в якій набрало законної сили, наведених положень процесуального закону не врахували, неправильно вказавши як підставу зупинення провадження у даній справі касаційне оскарження судового рішення у іншій справі.

Крім того, визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України 2004 року, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення по ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) , визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК України в редакції 2004 року підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справи про визнання за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок унеможливлює вирішення спору у справі про повернення земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, і дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі.

Проте суди у порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року, зазначивши іншу цивільну справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не проаналізували предмети та підстави спорів у справах, не вказали, у чому полягає пов'язаність справ, та не зазначили обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про визнання права власності на житловий будинок виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими заступник прокурора міста Києва обґрунтовував свої вимоги, та можливість встановлення підстав для повернення земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок.

Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 157 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції").

Враховуючи викладене, суди у порушення частини першої статті 157, пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року формально розглянули заяву про зупинення провадження у справі та дійшли неправильного висновку про її задоволення, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, й перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права є обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню за частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409 та частиною шостою статті 411 ЦПК України із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.