розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Школяр К. П. від 26 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької областіу складі колегії суддів: Воробйової І. А., Спас О. В., Полякова О. З., від 29 вересня 2016 року,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - міське комунальне підприємство "Основаніє" (далі - МКП "Основаніє"), про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, визнання дій у вигляді неодноразового залиття квартири протиправними.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. Поверхом вище у квартирі № 26 вказаного будинку проживає ОСОБА_4 з вини якої сталося залиття її квартири з причин недбалого відношення відповідача до сантехнічних приладів. Позивач вказувала, що відповідач заливає її квартиру протягом десяти років. Зазначала, що у зв'язку з постійним залиттям її квартири ушкоджується здоров'я, майно позивача, утворюється сирість, пліснява. Після тривалих залиттів водою та сечею, санітарно-епідемічний стан квартири став жахливим, відсутнє електричне освітлення через ушкодження електропроводки, пошкоджені рукописи книг. У результаті залиття в квартирі були пошкоджені стан кухні, ванної кімнати, туалету, коридору. За фактом залиття комісією житлового органу складено акт, а згодом зроблено оцінку визначення розмірів збитків від залиття квартири. У добровільному порядку відповідач відмовляється відшкодовувати шкоду в розмірі 8 737,26 грн. Також, позивач зазначала про те, що їй спричинена моральна шкода, яка виразилася у тому, що вона відчувала незручності, дискомфорт, перенесла хвилювання, дотепер в ушкоджених кімнатах відсутній ремонт, яку вона оцінила у 500 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ОСОБА_4, які виразилися у неповазі до житла ОСОБА_2 у вигляді неодноразового залиття квартири.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 8 545,00 грн, моральну шкоду - 10 000,00 грн, усього 18 545,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що вина відповідача у завданні позивачу майнової шкоди внаслідок залиття квартири є доведеною, проте в добровільному порядку відповідачем не відшкодована, у зв'язку з чим підлягає стягненню в судовому порядку. Крім того, наявні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої залиттям квартири, розмір якої визначено з урахуванням розумності і справедливості.

09 листопада 2016 рокуОСОБА_2 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено фактичних обставин справи у їх сукупності, не проведено повного з'ясування обставин справи та не перевірено їх правового обґрунтування.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Третьої запорізької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-111.Поверхом вище в квартирі № 26 зареєстрована та проживає ОСОБА_4 Балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 є МКП "Основаніє".

З 07 березня 2015 року відповідач періодично заливає водою квартиру позивача, що підтверджено зафіксованою програмною довідковою інформацією в центрі "1580", згідно з якою ОСОБА_2 неодноразово повідомляла житловий орган про залиття її квартири: від 04 квітня 2015 року о 15.28 год., від 26 квітня 2015 року о 07.42 год., від 29 квітня 2015 року о 6.31 год., від 29 червня 2015 року о 14.22 год., від 20 вересня 2015 року о 20.36 год.

17 липня 2015 року комісією МКП "Основаніє" за фактом залиття квартири позивача від 29 червня 2015 року о 14.22 год. було обстежено квартиру відповідача, внаслідок чого виявлено течу під мийкою на з'єднанні гнучкого шлангу з трубою холодного водопостачання на кухні про що складено відповідний акт.

Згідно з висновком звіту з оцінки майна від 27 липня 2015 року розмір збитків квартири АДРЕСА_1, від залиття, станом на 27 липня 2015 року, становить 6 545,00 грн без урахування ПДВ.

Статей 322 ЦК України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 151 ЖК УРСР та абзацу 5 пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) (з наступними змінами), власник зобов'язаний використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідачів покладено обов'язок доведення відсутності їх вини в завданні шкоди позивачу.

Факт залиття належної позивачу квартири з вини відповідача та розмір завданої шкоди підтверджено актом про залиття та висновком звіту з оцінки майна від 27 липня 2015 року.

Таким чином, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60 ЦПК України 2004 року), враховуючи те, що актом про залиття від 27 липня 2015 року встановлено факт залиття належної позивачу квартири з вини відповідача та встановивши, що позивач довела завдану їй шкоду, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття її квартири та з урахуванням висновку звіту з оцінки майна від 27 липня 2015 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдані позивачу збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача з підстав, передбачених статтею 1166 ЦК України.

Визначаючи розмір майнової шкоди, суди обґрунтовано виходили з того, що стягненню підлягають витрати, понесені та доведені належними доказами позивачем, а саме: розмір збитків, завданих об'єкту внаслідок затоплення від 29 червня 2015 року, що складає 6 545 грн та вартість робіт з проведення оціночного дослідження - 2000 грн, а всього 8 545 грн, за вирахуванням вимог в частині відшкодування майнової шкоди за придбання медичних препаратів, електричних батарейок у зв'язку з їх недоведеністю.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди за придбання медичних препаратів, електричних батарейок не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (v0004700-95) (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суди керуючись вимогами статей 23, 1167 ЦК України, а також з урахуванням розумності і справедливості,правильно визначили розмір моральної шкоди, завданої залиттям квартири, яка підлягає відшкодуванню.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Враховуючи те, що спір по суті судами першої та апеляційної інстанцій вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.