розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у складі судді Сердинського B. C. від 25 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Іванової І. B., Білоконь О. В., Касьяненко Л. І., від 07 червня 2016 року

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Іваненко О. В., про розірвання договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що 11 жовтня 2013 року ОСОБА_5 разом з нею звернулась до нотаріуса, щоб підписати договір, згідно з яким відповідач стає опікуном позивача. Після того як було підписано цей договір, відповідач почала над нею знущатися, закривала в будинку і била. Пізніше вона довідалася, що між нею та ОСОБА_5 було підписано договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого вона подарувала ОСОБА_5 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначала, що ОСОБА_5 обманом заставила її підписати договір дарування належної їй частини вищевказаного житлового будинку. В подальшому міліцією було відкрито за фактом побиття позивача кримінальне провадження № 12014110130000557, за ознаками злочину передбаченого частиною першою статті 125 КК України, що підтверджується повідомленням про відкриття кримінального провадження та висновком експерта № 55 Київської обласної судово-медичної експертизи.

З урахуванням викладеного та зміни підстави позову,ОСОБА_3 просила суд розірвати договір дарування у зв'язку із тим, що обдаровуваний створює загрозі безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних доказів того, що відповідачем, яка є обдаровуваною згідно з договором дарування від 11 жовтня 2013 року, вчинено злочин проти здоров'я своєї матері - ОСОБА_3, яка є дарувальником згідно з договором дарування від 11 жовтня 2013 року, і внаслідок цього вищезазначений договір дарування підлягає розірванню.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2016 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з інших підстав.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що право власності на майно передбачає право володіння, користування та розпорядження ним, тому бажання власника, який набув право власності на підставі договору дарування, розпорядитись своїм майном, не є підставою для розірвання договору дарування в сенсі положень частини другої статті 727 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог та не розглянув змінені позовні вимоги належним чином.

У червні 2016 рокуОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, й ухвалити нове рішення про залишення її позову без розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що до суду було подано заяву в якій вона просила не розглядати справу без її участі. Крім того, суд виніс рішення без з'ясування всіх обставин у справі, зокрема не допитав свідків, хоча клопотання про допит було задоволено, необґрунтовано відмовив у задоволенні її заяви про відвід, невірно зазначив про підтримання вимог з підстав вчинення обдарованою злочину проти дарувальника, хоча вона змінила підстави позову і просила розірвати договір у зв'язку з тим, що обдарований створює загрозу втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Також, суд в своєму рішенні приходить до неправильного висновку, що кримінальне провадження щодо її побиття дочкою було закрито.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення суду апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до договору дарування від 11 жовтня 2013 року, між ОСОБА_3 та її донькою - ОСОБА_5 було укладено договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 зазначала, що її донька - ОСОБА_5 знущалася над нею, наносила тілесні ушкодження, на підставі чого слідчим СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області лейтенантом міліції Криворучко М. Л. було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014110130000557.

Постановами слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області лейтенантом міліції Криворучко М. Л. від 25 березня 2014 року та 02 лютого 2015 року кримінальне провадження № 12014110130000557 від 13 лютого 2014 року закрито у зв'язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно з частиною другою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Отже, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, обґрунтовано виходив з того, що право власності на майно передбачає право володіння, користування та розпорядження ним. Бажання власника, який набув право власності на підставі договору дарування, розпорядитись своїм майном, не є підставою для розірвання договору дарування в сенсі положень частини другої статті 727 ЦК України та враховуючи те, що право колишнього власника на проживання у подарованій ним частині будинку залежить від домовленості між дарувальником та обдарованим і не є немайновою цінність колишнього власника, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги на підставі частини другої статті 727 ЦК України не підлягають задоволенню. При цьому позивачем не доведено наявності намірів відповідача продати чи знищити спірну частину будинку.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.