розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2017 року у складі судді Бердія М. А. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Григоренка М. П., Шеремет А. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким вона отримала у кредит 51 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних терміном до 29 червня 2018 року. 20 січня 2010 року між банком та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду № 1 про зміну розміру забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. 21 січня 2010 року між банком та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду № 2 про зміну графіка погашення кредиту. 28 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 3 про зміну умов кредитного договору при реструктуризації, за умовами якої сторони домовились про зміну форми кредитування за договором про надання споживчого кредиту з кредитної лінії на кредит без права отримання нових траншів та визначили, що розмір ануїтентного платежу складає 440 доларів США.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 16 липня 2007 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель несе солідарну відповідальність за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. 21 січня 2010 року та 28 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_6 було укладено додаткові угоди № 1 та № 2, якими поручитель надав згоду забезпечувати зобов'язання ОСОБА_5 за договором про надання споживчого кредиту від 16 липня 2007 року, змінене додатковими угодами № 2 від 21 січня 2010 року та № 3 від 28 лютого 2014 року.

Позичальник, як і поручитель, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 8 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 29 269 доларів 26 центів США, з яких: кредитна заборгованість у розмірі 26 634 долари США 64 центи, заборгованість за процентами у розмірі 2 634 долари 62 центи США; а також заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит у розмірі 5 352 грн 60 коп.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, ПАТ "УкрСиббанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені судові витрати.

У березні 2015 року ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов до ПАТ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів, визнання договору про надання споживчого кредиту та додаткових угод недійсними, у якому просила визнати порушеним її право споживача фінансових послуг банку, визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту від 16 липня 2007 року, додаткову угоду № 1 про зміну графіка погашення кредиту від 21 січня 2010 року, додаткову угоду № 3 про зміну умов кредитного договору при реструктуризації від 28 лютого 2014 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2017 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ "УкрСиббанк" суму боргу за договором про надання споживчого кредиту від 16 липня 2007 року, а саме: кредитна заборгованість у розмірі 26 634 долари США 64 центи, заборгованість за процентами у розмірі 2 634 долари 62 центи США, заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів за кредит у розмірі 5 352 грн 60 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі як солідарні боржники порушили умови кредитного договору та договору поруки, належним чином не виконували своїх зобов'язань, на вимоги банку не реагували, а розмір заборгованості визначений банком відповідно до закону та умов кредитного договору.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 8 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2017 року задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 8 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2017 року відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, у зв`язку з чим банк направив позичальнику та поручителю вимоги про дострокове погашення кредиту, сплату заборгованості по процентам та пені, які ними не виконано, відтак позивач має право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ґрунтуються виключно на кредитному договорі та додаткових угодах до нього, які не є первинними видатковими фінансовими документами, долучені представником позивача виписки та меморіальні ордери як первинні документи не містять обов'язкових реквізитів і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Вважала необґрунтованим висновок місцевого суду про те, що банк 6 листопада 2014 року направив відповідачам вимоги про погашення простроченої заборгованості, що підтверджується реєстром поштових відправлень та повідомленням про вручення поштового відправлення, оскільки умовами п. 6.2. кредитного договору передбачено, що банк направляє письмову вимогу позичальнику цінний лист з описом та повідомленням про вручення за адресою позичальника.

Також вважала, що судами зроблено передчасний висновок про те, що ОСОБА_5 не доведено укладення нею кредитного договору під впливом обману, з недотриманням істотних умов договору шляхом використання банком нечесної підприємницької практики, унаслідок чого суди вийшли за межі позовних вимог банку.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшли правильного висновку про те, що позичальник порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, у зв`язку з чим позивач направив позичальнику та поручителю вимоги про дострокове погашення кредиту, сплату заборгованості по процентам та пені. Розрахунок заборгованості перевірено судами на відповідність умовам договору та вимог закону і порушень не встановлено. Іншого розрахунку заборгованості ОСОБА_5 не надала, як судам попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі таких доводів немає.

Посилання касаційної скарги на те, що суди вийшли за межі позовних вимог, зазначивши про необґрунтованість заперечень ОСОБА_5 проти позову та доводів апеляційної скарги, в яких вона посилається на укладення нею договору про надання споживчого кредиту під впливом обману, з недотриманням істотних умов договору та шляхом використанням елементів нечесної підприємницької практикинедійсність, безпідставні, оскільки суд у силу пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України 2004 року, пункту 3 частини першої статті 315 ЦПК України 2004 року зобов'язаний у судовому рішенні зазначити мотиви, з яких він вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти. Крім того,при розгляді позову про стягнення суми кредитної заборгованості суд у будь-якому випадку з'ясовує, досліджує обставини укладення кредитного договору.

При цьому суди дали належну правову оцінку наданим позивачем доказам, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.