розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Гриня О. М. та постанову апеляційного суду Волинської області від 15 січня

2018 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю.,

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання недійсною додаткової угоди до іпотечного договору.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 13 березня 2007 року між нею та ПАТ "Укрсоцбанк" укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1.

Додатковою угодою № 1 від 08 серпня 2008 року до договору іпотеки сторони визначили його істотні умови.

Зазначала, що ксерокопія додаткової угоди №1 до іпотечного договору не схожа на документ, на якому вона проставляла свій власноручний підпис, вона не пам'ятає підписання угоди з такими істотними умовами, підпис в угоді у графі "Іпотекодавець" візуально не схожий на її власний підпис.

Крім того, у квартирі, яка є предметом іпотеки, постійно проживала та проживає її дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому оспорювана додаткова угода грубо порушує права її малолітньої дочки та не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладена без попереднього дозволу органів опіки та піклування.

Посилаючись на наведене, просила визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 08 серпня 2008 року до іпотечного договору від 13 березня 2007 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня

2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання ОСОБА_4 на те, що вона не підписувала додаткову угоду № 1 від 08 серпня 2008 року до іпотечного договору спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи. Відсутність попереднього погодження органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. При цьому ОСОБА_4 не оспорює сам договір іпотеки, а малолітня дитина відповідно до статті 405 ЦК, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", зберігає право на користування житлом протягом часу перебування квартири в іпотеці, а тому саме по собі укладення додаткової угоди № 1 до іпотечного договору не могло призвести до звуження обсягу існуючих майнових прав та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність зазначених позивачем підстав для визнання оспорюваної угоди недійсною є законним та обгрунтованим. Додаткова угода

№ 1 від 08 серпня 2008 року до іпотечного договору підписана позивачем, а квартира передана в іпотеку банку на підставі договору іпотеки від 13 березня 2007 року, який позивачем не оспорюється та за наявності дозволу на заставу квартири, наданого за рішенням комітету Луцької міської ради від 20 лютого 2007 року № 119-1, а також від 08 квітня 2008 року № 216-2, яке прийнято на підставі поданої ОСОБА_4 заяви.

У лютому 2018 року ОСОБА_4звернулася із касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що згода органів опіки та піклування на вчинення правочину стосовно квартири на яку має право малолітня дитина є обов'язковою, та не витребували оригінал такого дозволу від 08 квітня 2008 року № 216-2. Судами порушено принцип змагальності та рівності сторін, безпідставно відмовлено у задоволенні її клопотання про витребування оригіналів документів та про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Крім того, в порушення її процесуальних прав, суд апеляційної інстанції не повідомив її про дату судового засідання.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 березня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк"" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір

№ 078-22-08/07, за умовами позивачеві надано кредит у розмірі

40 000,00 доларів США зі сплатою 13 процентів річних, з кінцевим терміном повернення -12 березня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 13 березня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та майновим поручителем ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано чотирикімнатну квартиру загальною площею 79,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Додатковою угодою № 1 від 08 серпня 2008 року до іпотечного договору сторони погодили, що: пункт 1.2 статті 1 іпотечного договору необхідно викласти в наступній редакції: "вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить

520 860,00 грн, що за офіційним курсом на дату укладення цієї додаткової угоди становить 10 504,64 дол. США"; підпункти 1.4.1, 1.4.2 пункту 1.4 статті 1 іпотечного договору необхідно викласти в такій редакції: "1.4.1 повернення позичальником кредиту в сумі 80 000,00 дол. США, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 12 березня 2022 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов'язання; 1.4.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі

14 процентів річних в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання".

Судами установлено, що ОСОБА_4 змінила прізвище та власне ім'я на ОСОБА_4, про що зроблено відповідний актовий запис № 86 та 25 вересня 2015 року видано свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_1.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою -третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 140 від 07 червня 2017 року підпис від імені ОСОБА_4 (ОСОБА_4) у розділі "сторона 2 іпотекодавець ОСОБА_4" додаткової угоди № 1 до іпотечного договору від 08 серпня 2008 року - виконаний ОСОБА_4.

Ураховуючи встановлений факт власноручного підписання позивачем оскаржуваної додаткової угоди до іпотечного договору, відсутні підстави для визнання її недійсною з підстав не укладення її іпотекодавцем.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного незадоволення клопотання ОСОБА_4 про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, які надали належну правову оцінку висновку судової почеркознавчої експертизи № 140 від 07 червня 2017 року та правильно зазначили про його належність та допустимість, як письмового доказу.

Необгрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо укладення оспорюваної угоди без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що на думку заявника є підставою для визнання її недійсною.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України (435-15) , як і спеціальний Закон України "Про іпотеку" (898-15) , не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України під час розгляду справи № 6 - 2940 цс 15 від 20 січня 2016 року.

Ураховуючи, що оспорювана угода не звузила обсяг прав малолітньої дитини на користування житлом, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для визнання її недійсною за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування

При цьому суди правильно зазначили, що квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку на підставі договору іпотеки від 13 березня 2007 року, який позивачем не оспорюється. Крім того, передача спірного нерухомого майна в іпотеку була здійснена на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 20 лютого 2007 року № 119-1, а також від

08 квітня 2008 року № 216-2, якими на підставі заяви ОСОБА_4

(ОСОБА_4) надано дозвіл на заставу зазначеної вище квартири, ураховуючи. що у ній проживає її малолітня дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Доводи касаційної скарги щодо неналежності наявних в матеріалах доказів, зокрема копії рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 08 квітня 2008 року № 216-2, та безпідставного не витребування судами попередніх інстанцій оригіналу зазначеного рішення є необгрунтованими. В матеріалах справи наявна належно посвідчена копія зазначеного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, завірена начальником архівного відділу з проставленням підпису посадової особи, штампу та відповідної печатки.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_4 особисто та завчасно отримувала судові повістки на всі судові засідання в апеляційному суді, а тому її посилання в касаційній скарзі на неповідомлення про дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції, є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року залишити без змін.