розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 3" на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 вересня 2016 року у складі суддів: Побірченко Т. І., Барановської Л. В., Панченка М. М.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 3"

(далі - ТОВ "Рада 3")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1, яке обслуговує ТОВ "Рада 3" та надає комунальні послуги.

20 грудня 2011 року між ТОВ "Рада 3" та ОСОБА_2 було укладено договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (далі - Договір на технічне обслуговування).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати житлово-комунальних послуг, з урахуванням уточнених позовних вимог відповідно до заяви від 21 жовтня 2015 року, ТОВ "Рада 3" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість станом на 21 жовтня 2015 року за період з жовтня 2008 року по серпень 2015 року у розмірі 64 256,56 грн, з яких: сума основного боргу - 36 655,17 грн; інфляційні нарахування - 23 638,69 грн; 3 % річних - 3 962,50 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня

2015 року (у складі судді Осаулова А. А.) позов ТОВ "Рада 3" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Рада 3" суму заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01 серпня 2011 року по 01 вересня 2015 року в розмірі неоплачених коштів за підігрів гарячої води в сумі - 23 270,95 грн; інфляційні нарахування -17 011,06 грн; 3 % річних -

2 855,63 грн та судовий збір - 431,38 грн, а всього - 43 569,02 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору на технічне обслуговування утворилась заборгованість у розмірі неоплачених коштів за підігрів гарячої води в сумі 23 270,95 грн, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням статей 257, 267 ЦК України в межах строку позовної давності з 01 серпня 2011 року по 01 вересня 2015 року, а також 17 011,06 грн - інфляційних нарахувань та 2 855,63 грн - 3 % річних.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ТОВ "Рада 3" відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що між ним та відповідачем укладено у встановленому законом порядку угоду про надання послуги з підігріву холодної води. Оскільки ТОВ "Рада 3" заявлялась позовна вимога про стягнення заборгованості за "підігрів холодної води", а суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача, стягнув з відповідача кошти за "підігрів гарячої води", що є нетотожним заявленій позовній вимозі, тобто, фактично вийшов за межі позовних вимог, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Рада 3" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон № 1875-IV (1875-15) ) визначено, що до комунальних послуг віднесеноцентралізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Тому, висновки суду щодо кваліфікації послуги з "підігріву холодної води", як окремої, не передбаченої договором про технічне обслуговування та віднесення її до третьої групи житлово-комунальних послуг, є невірними.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

05 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення (офісу), який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Нежитлове приміщення зазначене на плані під номером 63 і є відокремленим приміщенням, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15 вересня 2001 року.

20 грудня 2001 року між ТОВ "Рада 3" та ОСОБА_2 було укладено договір на технічне обслуговування, предметом якого є забезпечення позивачем обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, в якому знаходиться приміщення, яке займає відповідач.

Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.2.4 договору на технічне обслуговування ОСОБА_2 зобов'язувалась дотримуватись вимог "Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій"; сплачувати фактичну вартість отриманих комунальних послуг.

Відповідач у порушення умов цього договору, користуючись усіма житлово-комунальними послугами наданими відповідачем, не оплачує їх, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 21 жовтня 2015 року становить 64 256,56 грн.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 20 Закону № 1875-IV та пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) (далі - Правила № 630) передбачено, що споживач зобов'язаний щомісячно проводити оплату житлово-комунальних послуг. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Також, судом встановлено, що відповідно до пункту 12 Правил № 630 (630-2005-п) у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Обґрунтовуючи свої дії щодо відмови в оплаті нарахованих позивачем сум за постачання гарячої води, відповідач посилалася на наявність лічильника в належному їй житловому приміщенні, на підставі показань якого вона сплачує кошти в повному обсязі, а тому його обов'язок зі сплати коштів за показаннями загальнобудинкового лічильника без урахування показань встановленого в її приміщенні лічильника відсутній.

Однак, з акту від 22 серпня 2015 року, складеного комісією працівників ТОВ "Рада 3" вбачається, що такий лічильник у нежитловому приміщенні відповідача відсутній.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, закріплена в

пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В судовому засіданні ОСОБА_2 заявила про застосування строків позовної давності.

З урахуванням вищевказаних вимог стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з розрахунком заборгованості, наданим

ТОВ "Рада 3", здійснено в межах строку позовної давності, оскільки проведено за три роки, що передували зверненню ТОВ "Рада 3" у серпні 2014 року до суду.

Крім того, частиною другою статті 31 ЦПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 21 жовтня

2105 року ТОВ "Рада 3" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість станом на серпень 2015 року, вказані вимоги відповідають нормі частини другій статті 31 ЦПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тому правомірно задоволені позовні вимоги за період з серпня 2011 року по вересень 2015 року.

Отже суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, виконав всі вимоги цивільного судочинства та з урахуванням статей 257, 267 ЦК України дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ТОВ "Рада 3" та стягнення на його користь з ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги у сумі заборгованості у розмірі неоплачених коштів за підігрів гарячої води в сумі 23 270,95 грн в межах строку позовної давності з 01 серпня 2011 року по 01 вересня 2015 року, а також 17 011,06 грн - інфляційних нарахувань та 2 855,63 грн - 3 % річних.

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вдався до переоцінки доказів, які були досліджені місцевим судом й, не досліджуючи нових доказів, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ "Рада 3" у зв'язку з недоведеністю останнім своїх позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.