розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 грудня 2018 року у складі судді Редько Ж. Є. та постанову Донецького апеляційного суду

від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Жданової В. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Мирноградської центральної міської лікарні Донецької області, третя особа ? Мирноградська міська рада Донецької області, про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працювала у відповідача за двома трудовими договорами: на 1,0 ставки на посаді сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та на 0,25 ставки на посаді сестри медичної зубопротезної лабораторії за сумісництвом.

22 березня 2018 року позивачку було попереджено про те, що у зв`язку з реорганізацією поліклініки на підставі наказу по ЦМЛ від 16 березня 2018 року № 101 "Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників" та штатного розпису ЦМЛ, діючого з 23 травня 2018 року, її посада підлягає скороченню, з якої вона буде звільнена 22 травня 2018 року.

За наказом відповідача № 194-к від 11 червня 2019 року на підставі рішення Мирноградської міської ради "Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні" № VII/43-26 від 14 лютого 2018 року та наказу

№ 101 11 червня 2018 року вона була звільнена з посади сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки за скороченням штату за пунктом 1

статті 40 КЗпП України.

Відповідно до рішення міськради від 14 лютого 2018 року із організаційної структури ЦМП виключені: стоматологічна поліклініка із спеціальними прийомами кабінетами 27,75 шт.од.; зубопротезна лабораторія 17 шт.од. Додатком 1 до вказаного рішення ухвалено утворення стоматологічного кабінету ЦМЛ та залишення однієї посади сестри медичної (1,0 ставки), по 0,5 ставки лікарів-стоматологів: терапевта, хірурга, дитячого і ортопеда, а також 0,5 ставки молодшої медичної сестри (санітарки). Термін виконання пункту 1 рішення міськради не встановлено. Однак, у складі ЦМЛ відсутня "стоматологічна поліклініка із спеціальними прийомами кабінетами", тому рішення міськради не приписує скорочення будь-якої зі штатних одиниць "стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами", яка функціонувала у складі ЦМЛ до її звільнення відповідачем.

Відповідач не має та не мав відокремлених структурних підрозділів, тоді як за діючим законодавством реорганізація може стосуватися тільки юридичної особи. Зазначена у наказі № 101 мета його прийняття - оптимізація та підвищення ефективності медичного обслуговування мало захищених верств населення міста Мирнограда, розширення можливостей щодо його доступності та якості, враховуючи необхідність використання бюджетних коштів, явно не узгоджується з фактичними обставинами, оскільки значна чисельність населення, яка станом на 2017 рік складала 49,6 тисяч осіб та

15 672 тисяч внутрішньо переміщених осіб, має обслуговуватися у сім разів зменшеною чисельністю медичних працівників.

Отримане нею у березні 2018 року попередження вказувало на її вивільнення за скороченням 22 травня 2018 року, що пов`язується з виключенням

23 травня 2018 року зі штатного розпису її посади. Однак, 22 травня 2018 року цього не сталося; інших попереджень про звільнення від відповідача вона не отримувала. За наказами відповідача від 22 березня 2018 року № 108/1,

від 23 березня 2018 року № 112, від 26 березня 2018 року № 115, від 28 березня 2018 року № 116, від 02 квітня 2018 року № 117/1 були внесені зміни до пункту 1 наказу № 101, якими визначалося нова кількість працівників ЦМЛ, посади яких вказано до скорочення і які отримали попередження про вивільнення

22 березня 2018 року, 23 березня 2018 року, 26 березня 2018 року тощо.

За змістом зазначені вище накази відповідача своїми приписами скасовували попередні, на час видання наказу № 147 від 22 травня 2018 року редакція пунктів 1 та 2 наказу № 101 відповідала змісту наказу № 117/1, який приписував провести скорочення 02 червня 2018 року посади лише одного працівника. Чергове оновлення наказом № 147 від 22 травня 2018 року пункту 1 наказу № 101 приписувало провести скорочення чисельності та штату відповідних працівників стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами ЦМЛ вже з 11 червня 2018 року. На час видання наказу № 147 попередження, яке вона отримала у березні 2018, втратило юридичну силу.

Якщо припустити, що цим наказом відповідач зробив чергове попередження про вивільнення її з роботи, тоді з 22 травня 2018 року до 11 червня 2018 року сплило менше двох місяців. Зазначене у преамбулі наказу № 147 клопотання голови первинної профспілкової організації ЦМЛ профспілки працівників охорони здоров`я України від 22 травня 2018 було скасовано листом даної організації від 23 травня 2018 року. Також, у позивачки викликає сумніви правомірність підписання наказів про її звільнення в.о. головного лікаря, оскільки згідно Витягу з ЄДР єдиним підписантом від ЦМЛ вказана інша особа.

Позивачка є членом профспілки працівників охорони здоров`я України. У порушення статті 43 КЗпП України її вивільнення було здійснено без попередньої згоди вказаної профспілки. Наказу про звільнення її з роботи за сумісництвом вона не отримувала, у відділі кадрів ЦМЛ їй усно сказали, що наказом № 194-к від 11 червня 2018 року її звільнено з усіх посад, що є також незаконним.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 11 червня 2018 року № 194-к про її звільнення з посади сестри медичної кабінету на 1,0 ставки стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами, поновити її на роботі на цій посаді з 12 червня 2018 року, розрахувати та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 червня 2018 року по день поновлення на роботі та зобов`язати відповідача усунути перешкоди та допустити її до роботи за сумісництвом на посаді сестри медичної зубопротезної лабораторії на 0,25 ставки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 06 грудня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивачки здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства, вона попереджена про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення, їй були запропоновані всі наявні у відповідача вакансії, які відповідали її кваліфікації та освіті, від яких вона відмовилась.

Постановою Донецького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 грудня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

03 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 19 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки зроблені судами попередніх інстанцій, не відповідають обставинам справи.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 грудня 2018 року та постанови Донецького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Димитровського міського суду Донецької області.

28 травня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Установлено, що 22 березня 2018 року позивачка під підпис була попереджена про її звільнення 22 травня 2018 року з займаних посад сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки (1,0 ставки) та сестри медичної зубопротезної лабораторії (0,25 ставки). 16 травня 2018 року та 18 травня

2018 року позивачці були запропоновані вакантні посади в ЦМЛ, від яких позивачка відмовилася.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем при звільненні позивачки не було порушено вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України, так як позивачка попереджувалася за два місяці про наступне вивільнення, при цьому перенесення дати звільнення позивача на іншу дату не потребує повторного попередження. Позичці було запропоновано іншу роботу в ЦМЛ, від якої вона відмовилась.

При цьому, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення позивачки не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. У висновку не міститься будь - яких даних щодо фактичних обставин і підстав звільнення позивачки, її ділових і професійних якостей. Такий висновок ґрунтується лише на тому, що профспілкова організація вважає, що відсутність наказів ЦМЛ, якими б скорочувались посади зазначених працівників з дат, які були вказані у їх попередженнях про вивільнення, а саме на час розгляду подань зміст пункту 1 наказу № 101 має відповідати лише змісту наказу № 117/1 від 02 квітня

2018 року, а надалі листом зазначила, вивільнення працівників з 11 червня 2018 року неможливе, оскільки працівники лікарні не отримували попереджень про вивільнення 11 червня 2018 року.

Рішення профспілкового комітету не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивачки, правове обґрунтування незаконності звільнення позивачки в ньому відсутнє. Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, тобто відповідачем були дотримані вимоги законодавства під час звільнення позивача з роботи.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, аргументи наведені у касаційній скарзі, є аналогічними аргументам, наведеним у апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.