розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє через представника ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2006 року між банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 33 358,00 дол. США зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 27 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 17 листопада 2006 року між банком і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 17 листопада 2006 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 03 квітня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 130 917,28 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 25 166,40 дол. США, заборгованості за процентами у розмірі 29 716,19 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 5 320,70 дол. США. та пені у розмірі 70 713,99 дол. США.

На підставі вказаного, ПАТ КБ "ПриватБанк просило суд стягнути вказану заборгованість солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 липня 2015 року у складі судді Ковальчук Л. М. в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, укладення сторонами договорів кредиту та поруки, оскільки банком не було надано оригінали цих договорів. Крім того, згідно з наданою позивачем копією кредитного договору від 17 листопада 2006 року сума кредиту складає 28 418 дол. США, хоча банк стверджує, що кредит було надано у розмірі 33 358,00 дол. США.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2006 року у розмірі 60 203,29 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 25 166,40 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 29 716,19 дол. США та заборгованості за комісією у розмірі 5 320,70 дол. США, також стягнуто пеню у розмірі 1 661 778,76 грн.

У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не сприяв сторонам у вирішенні цього спору, у той час як відповідно до кредитного договору від 17 листопада 2006 року, оригінал якого було надано апеляційному суду, встановлено, що ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 33 358,00 дол. США на придбання автомобіля та з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Тому, встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором у валюті наданого кредиту. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3апеляційний суд відмовив, оскільки позивачем пропущено встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із наявних в матеріалах справи доказів, поданих позивачем на підтвердження своїх вимог, та дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність цих доказів викладеним у позовній заяві обставинам.

Крім того, у зв'язку з неналежним повідомленням судом про розгляд апеляційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк", заявник був позбавлений можливості подати свої заперечення проти доводів банку, тому рішення апеляційного суду не може бути визнано законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, тому підстав для його скасування немає.

Судом установилено, що 17 листопада 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 33 358,00 дол. США для придбання автомобіля, та 16 734 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою 12 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту до 27 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 17 листопада 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, яким передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Банк свої зобов'язання із видачі кредиту виконав у повному обсягу, перерахував кошти в автосалон в якості оплати за придбаний позичальником автомобіль, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 17 листопада 2006 року та меморіальним ордером від 20 листопада 2006 року № 505.

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором від 17 листопада 2006 року виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 03 квітня 2015 року виникла заборгованість у загальному розмірі 130 917,28 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 25 166,40 дол. США, заборгованості за процентами у розмірі 29 716,19 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 5 320,70 дол. США. та пені у розмірі 70 713,99 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 1 661 778,76 грн.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Таким чином, встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором від 17 листопада 2006 року позичальником належним чином не виконано, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з нього заборгованості за цим договором заборгованості у валюті наданого кредиту. При цьому суд перевірив розрахунок кредитної заборгованості на дотримання вимог умов договору та закону.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, оскільки позивач у відповідності до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року надав суду належні і допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Посилання касаційної скарги на те, що заявника не було повідомлено про апеляційний перегляд справи є безпідставним та спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що апеляційний суд неодноразово направляв ОСОБА_2 судові повістки за адресою його місця проживання, однак вони поверталися з формулюванням: "за закінченням терміну зберігання" або "за зазначеною адресою не проживає" (а. с. 98-99, 114-115).

Також апеляційний суд звертався до голови територіальної громади за місцем проживання відповідача, з проханням повідомити про розгляд справи та вручити судові повістки. Листом від 13 жовтня 2015 року голова Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області повідомив суд, що ОСОБА_2 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, однак в даний час за вказаною адресою не проживає.

У частині п'ятій статті 74 ЦПК України 2004 року зазначено, що у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою їх місця проживання, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Вказане свідчить, що апеляційним судом були вжиті всі можливі процесуальні дії з повідомлення відповідачів про розгляд справи і вручення судових повісток.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.