розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, за заявою ОСОБА_2про перегляд Верховним Судом рішення Краматорського міського суду Донецької області, у складі судді Бакуменко А. В., від 14 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області, у складі суддів: Азевича В. Б., Агєєва О. В., Новосядлої В. М., від 11 січня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Фаловської І. М., від 22 червня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) про захист прав споживачів.

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що він як працівник КБ "ЖБК" з квітня 2016 року отримував заробітну плату на картковий рахунок, відкритий у ПАТ КБ "ПриватБанк". Працівник банку усно попередив його, що з даної картки будуть автоматично списуватись грошові кошти на погашення заборгованості по кредиту. Позивач звертався із листом до відповідача для роз'яснення порядку списання коштів та попередження банку стосовного того, що практика списання грошових коштів з картки є незаконною, жодних розпоряджень або ж надання згоди на списання грошових коштів він не давав. У відповіді банк зазначив, що всі списання є законними, оскільки відповідно до Умов та правил надання банківських послуг банк має право проводити договірне списання з усіх рахунків клієнта, відкритих у банку з метою погашення кредитної заборгованості. Починаючи з 08 квітня 2016 року, банк почав списувати з заробітної картки позивача грошові кошти на погашення кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, із посиланням на положення статей 207, 1066, 1071, 1073, 1074, 1212 ЦК України, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", позивач просив визнати дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо автоматичного списання коштів з картки для виплат неправомірними та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 15 562,04 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2017 року, у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2017 року залишено без змін.

22 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстави: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 1 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

15 лютого 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Краматорського міського суду Донецької області від 14 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф., від 21 березня 2018 року справу призначено до розгляду.

У поданій заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції (Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ) одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статей 207, 626, 627, 628, 1066, 1071 ЦК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року (касаційне провадження № 6-38406св14, справа № 747/342/14-ц), від 23 грудня 2015 року (касаційне провадження № 63376св15, справа № 308/8421/14-ц), від 09 листопада 2016 року (касаційне провадження № 6-14510св16, справа № 173/1535/15-ц), від 25 січня 2017 року (касаційне провадження № 6-15490св16, справа № 761/4915/15-ц) та від 05 квітня 2017 року (касаційне провадження № 619181св16, справа № 334/4472/15-ц).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 353 ЦПК України, 2004 року, Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції від 12 лютого 2015 року) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно зі статтею - 360-4 ЦПК України (у редакції від 12 лютого 2015 року) суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, рішення в якій переглядаються, суди встановили, що ОСОБА_2 на підставі заяви від 03 липня 2006 року уклав з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, отримавши грошові кошти в розмірі 1 700 грн з базовою процентною ставкою 36 %. Термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки. Порядок погашення заборгованості визначений щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту, так і списання банком коштів з дебетної карти № (номер карти не зазначено) (а.с. 70, 71).

Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 03 липня 2006 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, станом на 30 червня 2016 року заборгованість визначена банком у сумі 52 187,56 грн (а.с. 73-86).

Згідно довідки, виданої кооперативним об'єднанням "ЖБК" (далі - КО "ЖБК") від 11 липня 2016 року, ОСОБА_2 працює у КО "ЖБК" та йому з 01 квітня 2016 року по 05 липня 2016 року проводилася виплата заробітної плати та інші нарахування через ПАТ КБ "ПриватБанк" на платіжну карту для виплат НОМЕР_1 (а.с. 14).

Згідно наданого розрахунку ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08 липня 2016 року із картки НОМЕР_1 проводилося автоматичне списання грошових коштів, починаючи з 08 квітня 2016 року по 05 липня 2016 року, на загальну суму 5 330,44 грн (а.с. 16, 17).

Згідно наданої на запит ОСОБА_2 відповіді ПАТ КБ "ПриватБанк" від 24 червня 2016 року банк вважає, що на підставі пункту 1.1.3.2.12 Умов і правил надання банківських послуг він має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта з метою погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у клієнта (у тому числі який є працівником банку, який заподіяв йому шкоду) через невиконанні зобов'язання перед банком (а.с. 13).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 місцевий та апеляційний суд, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статей 626, 627, 634, 638, 1054 ЦК України, виходили із необґрунтованості заявлених позовних вимог, зазначивши, зокрема, що підписавши заяву 03 липня 2006 року, на підставі якої позивачу було надано кредитну картку (кредитні кошти), позивач уклав договір приєднання. Суди встановили, що сторони цього договору в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Пунктом 5. 6 "Правил користування платіжною карткою" (розділ ІІ Умов та Правил надання банківських послуг) передбачено, що держатель (особа, на ім'я якої видана платіжна картка) доручає банку списувати з будь-якого рахунку, відкритому у банку, зокрема з карткового рахунку, грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу, якщо мінімальний обов'язковий платіж вказаний у заяві клієнта та в пам'ятці клієнта, а також списання помилково перерахованих сум, по яких держатель не є належним отримувачем. Оскільки банк списував кошти на погашення кредиту з зарплатної карти, яка була відкрита у ПАТ КБ "ПриватБанк" і видана заявнику, тому суди визнали дії банку такими, що ґрунтуються на законі та умовах договору.

Залишаючи без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що при укладанні кредитного договору позивач погодився на такі умови, як списання грошових коштів з інших карток, відкритих в даному банку на його ім'я, тому дії банка зі списання коштів з карткового рахунку позивача на погашення заборгованості за кредитом є правомірними.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції, якими позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з банку 2 896,16 грн, за аналогічних встановлених обставин керувався тим, що з урахуванням вимог пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" дії банку щодо автоматичного позасудового списання з рахунку позивача коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, строк давності якого минув, є неправомірними.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції, якими позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з банку на користь клієнта незаконно утримані кошти у розмірі 10 980,04 грн, за аналогічних встановлених обставин, із урахуванням положень статей 626, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, частин другої та четвертої статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні", визначив, що договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору, не передбачає реквізитів рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів. Розпорядження про списання грошових коштів із зарплатної картки на погашення кредитної заборгованості позивач банку не надавав, а рішення суду про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором відсутнє.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції, якими позовні вимоги було задоволено та стягнуто з банку на користь клієнта кошти у розмірі 12 667,46 грн, за аналогічних встановлених обставин, із урахуванням положень статей 253, 256, 261 ЦК України, пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", керувався тим, що ПАТ КБ "Приватбанк" здійснив списання коштів з рахунку позивача поза межами строку позовної давності та без законних на те підстав, що прямо заборонено пунктом 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції, якими позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з банку на користь клієнта кошти у розмірі 2 821,18 грн, за аналогічних встановлених обставин, із урахуванням положень частини першої та третьої статті 1066, частини другої статті 1071 ЦК України, дійшов висновку, що ПАТ КБ "Приватбанк" здійснив списання коштів з рахунку позивача у порушення вимог діючого законодавства України, оскільки банком було стягнуто 50 відсотків від заробітної плати клієнта, дозвіл на списання коштів позивачем не надавався та матеріали справи не містять рішення суду згідно з яким з клієнта стягувались кошти за кредитним договором. Доводи касаційної скарги про те, що оскільки позивач не виконала умови кредитного договору від 02 грудня 2008 року, а банк діяв у відповідності відповідно до Умов та правил надання банківських послуг при списанні коштів, визнані судом безпідставними.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення районного суду, яким позов було задоволено частково та стягнуто з банку кошти у розмірі 15 559,15 грн, за аналогічних встановлених обставин, із урахуванням положень статей 207, 256, 257 ЦК України, пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", виходив із того, що після спливу строку позовної давності банк самостійно, без дозволу позивача проводив списання з його карткового рахунку. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Встановлено, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позивача, а тому, відсутні підстави вважати, що ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про договірне списання грошових коштів зі всіх відкритих у банку рахунків позивача на погашення кредитної заборгованості.

Отже, мало місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року по справі № 6-2320цс16, розглядаючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначив, що Умови та тарифи не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач згідно Умов, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Умови і правила надання банківських послуг (далі - Умови) (а.с. 38-69), вірність яких оригіналу засвідчена печаткою ПАТ КБ "ПриватБанк", не містять підпису ОСОБА_2 Суди при розгляді цієї справи не встановили обставин, які б могли підтвердити, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 03 липня 2006 року й що саме на ці Умови погодився ОСОБА_2, а також, що на самі ці Умови посилався ПАТ КБ "ПриватБанк", надаючи 24 червня 2016 року відповідь ОСОБА_2 із посиланням на пункт 1.1.3.2.12 Умов, яким передбачено право банку списувати грошові кошти із рахунків ОСОБА_2, які відкриті у ПАТ КБ "ПриватБанк".

Частиною першою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до положень частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з частини другої статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування

отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має

здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником

та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право

отримувача на договірне списання.

ОСОБА_2 стверджував, що не надавав банку згоду на списання грошових коштів з його карткового рахунку НОМЕР_1, на який зараховувалася заробітна плата. Таким чином, висновок судів про те, що ОСОБА_2 надав ПАТ КБ "ПриватБанк" розпорядження на списання коштів з його карткового рахунку НОМЕР_1 на погашення заборгованості за кредитом є таким, що зроблений без урахування змісту зазначений вище норм права.

Згідно із статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Згідно із пунктом 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

В процесі розгляду справи не було встановлено термін дії кредитного договору від 03 липня 2006 року (термін дії картки), а також чи проводилось банком списання коштів в межах строку позовної давності, у зв'язку із чим висновок судів про правомірність дій банку є необґрунтованим.

З урахуванням наведеного у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди, ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, неправильно застосували положення статей 626, 628, 638, 1055, 1071 ЦК України, статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 ЦПК є підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 360-2 ЦПК України (у редакції від 12 лютого 2015 року) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України (у редакції від 12 лютого 2015 року).

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, у редакції від 12 лютого 2015 року, пунктом 1 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) , у реакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду