розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року у складі суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Прядкіної О. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи" (далі - ПрАТ "СК "Залізничні шляхи") про стягнення пені.

Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2011 року між АТ "Страхова компанія "Залізничні шляхи" та ним був укладений договір № 03/09 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) - автомобіля SUBARU IMPREZA WRX, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року виготовлення. 25 серпня 2011 року із зазначеним автомобілем стався страховий випадок - пожежа, внаслідок чого автомобіль був знищений. ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" було здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 250 710,07 грн, при цьому невиплаченими залишилося 48 289, 92 грн.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2016 року з ПрАТ "Страхова компанія "Залізничні шляхи" на його користь стягнуто 136 109,15 грн. - сума страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції та 4 906,92 грн - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання, а всього 141 016,07 грн.

Відповідач виконав вказане рішення 14 червня 2016 року.

Позивач, посилаючись на частину п'яту статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", просив стягнути з відповідача пеню за 347 днів (в межах строку позовної давності в один рік) за прострочення повного виконання зобов'язань, що витікають з договору страхування (з 01 липня 2015 року по 14 червня 2016 року) у сумі 4 077 867,60 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з 2011 року знав про порушення свого права, а відтак пропустив строк позовної давності, передбачений статями 256, 257 ЦК України, про застосування якого в ході судового розгляду справи просив відповідач, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" на користь ОСОБА_4 суму пені за неналежне виконання страхових послуг за договором добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 04 лютого 2011 року № 03/09 у розмірі 21 493,65 грн. Вирішено питання судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони у підпункті "е" пункту 7.1. договору визначили відповідальність страховика за несвоєчасну виплату страхового відшкодування,а відтак підстав для стягнення пені, встановленої частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", не вбачається. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Тому з урахуванням наведених норм з відповідача на користь позивача за період з 01 липня 2015 року по 14 червня 2016 року підлягає стягненню 21 493,65 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати рішення апеляційного суду у частині відмови у стягненні з відповідача пені у сумі 4 056 373,95 грн, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що підпунктом "е" пункту 7.1. договору добровільного страхування наземного транспорту від 04 лютого 2011 року № 03/09 не визначено та не встановлено, що майнова відповідальність страховика є неустойкою. До спірних правовідносин мають бути застосовані норми частин п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та відповідно стягнуто пеню за період з 01 липня 2015 року по 14 червня 2016 року у розмірі 4 077 867,60 грн (391 726,14 Ч 3 % = 11 751,78 Ч 349 = 4 077 867,60) - 21 493,65 грн, стягнутих за рішенням апеляційного суду, тобто всього 4 056 373,95 грн.

Заперечення на касаційну скаргу відповідачем не подавалося.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що 04 лютого 2011 року між сторонами було укладено договір № 03/09 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), належного ОСОБА_4 - автомобіля SUBARU IMPREZA WRX, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року виготовлення.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2016 року позов ОСОБА_4 до ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" на користь ОСОБА_4 136 109,15 грн - сума страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції та 4 906,92 грн - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання, а всього 141 016,07 грн.

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаним судовим рішенням від 19 травня 2016 року встановлено наступні факти:

25 серпня 2011 року із застрахованим автомобілем стався страховий випадок - пожежа, внаслідок якого вищезазначений автомобіль було знищено;

26 серпня 2011 року ОСОБА_4 повідомив компанію про страховий випадок та подав заяву на виплату страхового відшкодування;

за фактом страхового випадку ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" здійснило ОСОБА_4 виплату страхового відшкодування на суму 250 710,07 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору страхування страхова сума за домовленістю між сторонами становить для транспортного засобу 240 000,00 грн, для додаткового обладнання 80 000,00 грн, а усього 320 000,00 грн.

З урахуванням встановленої договором 5 % франшизи, ОСОБА_4 не доплачено 48 289,92 грн (а. с. 16-22).

Відповідно до довідки Октябрського відділу Державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 22 червня 2016 № 26342 відповідачем 14 червня 2016 року виконано рішення у повному обсязі (а. с. 23).

У частині п'ятій статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" установлено, що в разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України "Про страхування" однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України "Про страхування" (85/96-ВР) та главі 67 ЦК України (435-15) , є спеціальними нормами права, а в Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) - загальними.

Розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п'ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за одне й те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (у разі відсутності визначення розміру в договорі - у розмірі, визначеному в Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) ).

Урахувавши зазначені висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-126цс14, суд апеляційної інстанції дійшов наступних обґрунтованих висновків.

У підпункті "е" пункту 7.1. договору добровільного страхування наземного транспорту № 03/09 визначено, що страхувальник несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином, сторони у договорі визначили відповідальність страховика за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, а тому підстав для стягнення пені, у порядку, визначеному частиною п'ятою статті 10 ЗУ "Про захист прав споживачів", немає.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Правова природа пені така, щопозовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином, апеляційним судом правильно взято до уваги заперечення на апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Залізничні шляхи", та обраховано пеню за період з 01 липня 2015 року по 14 червня 2016 року у сумі 21 493,65 грн (від суми боргу 48 298,92 грн, з урахуванням ставки НБУ).

Доводи касаційної скарги ПрАТ "СК "Залізничні шляхи", що підпунктом "е" пункту 7.1. договору добровільного страхування наземного транспорту від 04 лютого 2011 року № 03/09 не визначено та не встановлено, що майнова відповідальність страховика є неустойкою, підлягають відхиленню з огляду на таке.

Пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування"визначено, страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом;

Згідно зі статтею 990 ЦК України та статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, про незаконність судового рішення не свідчать, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.