розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року у складі судді Бондаренко О. І. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Зайцевої А. Ю., Рибчинського В. П.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Банк), ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 14 лютого 2008 року позивач та відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", уклали договір поруки №158 на забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, вказаних у пункті 2.2 договору поруки, а саме повернути кредит, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором.

Відповідно до умов кредитного договору, які були відомі ОСОБА_4, ОСОБА_6 зобов'язалася повернути Банку кредит в сумі 100 000,00 дол. США в строк до 14 лютого 2018 року із сплатою 12% річних.

Відповідачі неодноразово вносили зміни до кредитного договору, внаслідок чого було збільшено обсяг відповідальності поручителя. Зокрема, додатковою угодою №1 до кредитного договору №014/035-23/60011 від 14 лютого 2008 року було доповнено пункт 4.4 кредитного договору другим абзацом, відповідно до якого розмір процентної ставки за кредитним договором змінюється у випадку припинення трудових відносин між кредитором та позичальником (шляхом підвищення до рівня діючої процентної ставки, визначеної кредитором (Комітетом з управління активами та пасивами кредитора) за відповідною програмою кредитування на дату припинення трудових відносин)".

Крім того, згідно з додатковою угодою №8 від 13 лютого 2012 року до кредитного договору було збільшено строк кредиту на 121 календарний місяць, викладено пункти 1.1.6 та 1.1.7 кредитного договору в наступній редакції: "1.1.6. Дата остаточного погашення кредиту "14" березня 2028 р.", "1.1.7. Строк кредиту (строк користування кредитом) складає 241 місяців".

Внаслідок укладення цієї додаткової угоди обсяг його відповідальності, як поручителя, збільшився на 42 766,12 дол. США.

Позивач стверджував, що не надавав згоди, як поручитель, на укладення зазначених додаткових угод, хоча така згода є обов'язковою, а тому порука, якою він забезпечив виконання зобов'язань ОСОБА_6, припинилась.

На підставі викладеного, після уточнення позовних вимог у лютому 2017 року, просив визнати припиненою поруку, яка встановлена договором поруки № 158 від 14 лютого 2008 року, укладеним між ним та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано поруку ОСОБА_4 на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 014/035-23/60011 від 14 лютого 2008 року, укладену на підставі договору поруки від 14 лютого 2008 року №158 між ОСОБА_4 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", такою, що припинена.

Вирішено питання судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, укладаючи додаткову угоду № 8 від 13 лютого 2012 року про збільшення строку кредиту, змінили основне зобов'язання, забезпечене порукою, без згоди поручителя, такі зміни призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відхилено, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що додаткова угода № 1 збільшила обсяг відповідальності позивача, оскільки такого висновку суд не робив. А також зазначив про безпідставність доводів ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про те, що наявні в матеріалах справи заяви ОСОБА_4 від 10 листопада 2009 року та 07 лютого 2012 року, у яких він дає згоду на внесення будь-яких змін до кредитного договору позичальника ОСОБА_6 є належним доказом надання його згоди на внесення змін до кредитного договору, які збільшують розмір його відповідальності, оскільки зі змісту цих заяв вбачається, що позивач надав свою згоду на внесення будь-яких змін до кредитного договору не як поручитель, а як чоловік боржниці ОСОБА_6, заяви не містять інформації про те, що він був проінформований та виразив чітку волю саме на збільшення розміру своєї відповідальності, як поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання.

У травні 2017 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наданим Банком заявам ОСОБА_4 від 10 листопада 2009 року та 07 лютого 2012 року, які підтверджують факт надання згоди поручителя на внесення будь-яких змін до кредитного договору, укладеного між відповідачами.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що апеляційний суд не взяв до уваги пояснення Банку про те, що ОСОБА_4 було відомо про збільшення строку кредиту і те, що він не міг бути присутнім при укладенні додаткової угоди, оскільки в цей момент перебував за межами країни. При цьому також зазначено, що відповідно до статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 14 лютого 2008 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № 014/035-23/60011, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 100 000 дол. США зі сплатою 12 % річних за користування кредитом, з кінцевою датою погашення кредиту 14 лютого 2018 року.

Того ж дня на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклали договір поруки № 158, згідно з умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувався перед Банком відповідати за борговими зобов'язаннями ОСОБА_6, а саме: повернути кредит в розмірі 100 000 дол. США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором.

Пунктом 2.1 договору поруки встановлено, що це зобов'язання підписано сторонами відповідно до чинного законодавства України та відповідає положенням статей 553- 559 ЦК України.

Згідно з пунктом 5.2 договору поруки сторони договору встановили, що строк та умови виконання цього договору можуть бути переглянуті сторонами лише з їх письмової згоди.

14 лютого 2008 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору № 014/035-23/60011, згідно з якою сторони домовилися доповнити пункт 4.4 кредитного договору другим абзацом наступного змісту: "Також сторони домовились, що розмір процентної ставки за цим Договором змінюється у випадку припинення трудових відносин між Кредитором та Позичальником (шляхом підвищення до рівня діючої процентної ставки, визначеної Кредитором (Комітетом з управління активами та пасивами Кредитора) за відповідною програмою кредитування на дату припинення трудових відносин)".

Згідно із заявою ОСОБА_4 від 10 листопада 2009 року, він надає згоду на внесення будь-яких змін до кредитного договору № 014/035-23/60011 від 14 лютого 2008 року позичальника (його дружини) ОСОБА_6

Відповідно до заяви від 07 лютого 2012 року ОСОБА_4 надав згоду його дружині ОСОБА_6 на укладення на будь-яких умовах, в тому числі фінансових, на її розсуд будь-яких додаткових угод до кредитного договору № 014/035-23/60011 від 14 лютого 2008 року та до договору іпотеки, завіреного приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. 14 лютого 2008 року в реєстрі за № 265.

13 лютого 2012 року відповідачі також уклали додаткову угоду №8 до кредитного договору № 014/035-23/60011, згідно з якою строк кредиту збільшено на 121 календарний місяць, в зв'язку з чим пункт 1.1.6 кредитного договору викладено в наступній редакції: "Дата остаточного погашення кредиту "14" березня 2028 року"; пункт 1.1.7 кредитного договору викладено у наступній редакції: "Строк кредиту (строк користування кредитом) складає 241 місяців".

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

У зв'язку із цим, враховуючи вимоги до письмової форми правочину, встановлені статтею 207 ЦК України, допустимо, щоб згода поручителя була висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі). Головне, щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.

Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобов'язання, судами необхідна надаватися належна оцінка діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності (позиція Верховного Суду України, викладена в постанові № 6-101цс14 від 22 жовтня 2014 року).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами позивач 10 листопада 2009 року та 07 лютого 2012 року висловив у письмовій формі, у вигляді відповідних заяв, згоду на внесення будь-яких змін та укладення будь-яких додаткових угод до кредитного договору № 014/035-23/60011 від 14 лютого 2008 року.

При цьому одна з таких заяв, від 07 лютого 2012 року, завірена нотаріусом м. Москви Івановим М. А.

За таких обставин згода ОСОБА_4 на внесення будь-яких змін та укладення будь-яких додаткових угод до кредитного договору № 014/035-23/60011 від 14 лютого 2008 року, відповідно і на збільшення обсягу його відповідальності за цим правочином, була очевидною, явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.

Суди, порушуючи вимоги статей 214, 215, 315 ЦПК України 2004 року, зазначені обставини та позиції, викладені в постановах Верховного Суду України, не врахували, та дійшли передчасного висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі, яка переглядається, немає необхідності збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.