Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - Слов'янська міська рада, відділ Держгеокадастру у м. Слов'янську Донецької області,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року у складі суддів: Космачевської Т. В., Жданової В. С., Канурної О. Д.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Слов'янської міської ради, відділу Держгеокадастру у м. Слов'янську Донецької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним державного акту про право власності на землю.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2000 року належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0440 га, яка належить Слов'янській міській раді Донецької області. Право користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 визначено рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 19 грудня 1997 року № 63/9 про додатковий відвід земельної ділянки. Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1, яка належить третій особі ОСОБА_5 Також зазначала, що на момент набуття ОСОБА_5 права власності на житловий будинок НОМЕР_1 з господарськими будівлями та спорудами по вул. Сергіївській у м. Слов'янську Донецької області на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 1989 року площа земельної ділянки, на якій розташовані будівлі та споруди складала 0,0557 га. На підставі рішення Слов'янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4 ОСОБА_5 12 січня 2015 року було видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0472 га у межах згідно з планом для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010516700025. Відповідно до плану державного акту, який є предметом спору, площа земельної ділянки складає 0,0816 га.

У зв'язку з накладенням земельної ділянки ОСОБА_5 на її земельну ділянку у її фактичному користуванні замість 0,0440 га перебуває 0,0399 га, чим порушується її право користування земельною ділянкою, що свідчить про незаконність оспорюваного державного акту про право власності на земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_4 вказувала на те, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року скасовані рішення Слов'янської міської ради Донецької області № 753 від 16 грудня 2003 року, № 773/4 від 22 грудня 2004 року, на підставі яких ОСОБА_5 було видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0472 га.

У зв'язку з наведеним позивач просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрований 12 січня 2005 року Слов'янським міським відділом земельних ресурсів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010516700025; скасувати право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на АДРЕСА_2.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5, серії НОМЕР_2, зареєстрований 12 січня 2015 року Слов'янським міським відділом земельних ресурсів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10516700025. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт невідповідності площі земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 22 грудня 2004 року № 773/4 у розмірі 0,0472 га, площі земельної ділянки у розмірі 0,0816 га, яка зазначена на зворотній стороні державного акту, та якою фактично володіє і користується ОСОБА_5 Тому підлягаютьзадоволенню позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрованого 12 січня 2015 року за № 0105146700025, на земельну ділянку АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2016 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, у порушення вимог частини шостої статті 130, статей 214, 215 ЦПК України не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, неправильно застосував норми процесуального права, та помилково скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку АДРЕСА_2, яка є третьою особою без самостійних вимог, тобто вирішив питання про права та обов'язки особи, що не є стороною у справі. Оскільки суд першої інстанції не встановив належним чином обставини справи у повному обсязі, що унеможливило прийняття вірного рішення у справі і є порушенням норм процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги із скасуванням ухваленого судом першої інстанції рішення повністю і ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно вважав, що третя особа ОСОБА_5 мала бути залучена до справи як відповідач по справі. Суд першої інстанції не розглядав позов про право ОСОБА_5 на земельну ділянку, суд визнав недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, як такий, що складений з порушенням норм чинного законодавства, в якому межі земельної ділянки площею 0,0816 га не відповідали площі, наданої ОСОБА_5 у власність земельної ділянки,та якою фактично володіє та користується ОСОБА_5

Заперечення на касаційну скаргу відповідачами та третьою особою не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вище вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13 вересня 1989 року ОСОБА_5 належить житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями у АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 557 кв. м.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 19 лютого 1997 року № 63/9 у ОСОБА_5 вилучено земельну ділянку площею 64 кв. м на АДРЕСА_2, залишивши їй у користуванні 567 кв. м, та відведено ОСОБА_6 додатково земельну ділянку площею 64 кв. м за рахунок земельної ділянки на АДРЕСА_2, що складе загальну площу 440 кв. м, затвердивши її як норму на АДРЕСА_1

Згідно з рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 16 грудня 2003 року № 753 із землекористування ОСОБА_7 вилучено земельну ділянку площею 83 кв. м, залишивши їй у користуванні 372 кв. м на АДРЕСА_3 та відведено додатково ОСОБА_5 земельну ділянку площею 83 кв. м за рахунок земельної ділянки на АДРЕСА_3, що складе загальну площу 808 кв. м, передавши її у приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_2.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 червня 2000 року ОСОБА_4 купила 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарчо-побутових споруд, розташованого у АДРЕСА_1 на земельній ділянці Слов'янської міської ради площею 440 кв. м.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_5 на підставі рішення Слов'янської міської ради від 22 грудня 2004 року № 773/4 є власником земельної ділянки площею 0,0472 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Слов'янської міської ради на АДРЕСА_2.

У 2014 році ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до виконкому Слов'янської міської ради Донецької області, комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" м. Слов'янська, відділу Держземагенства у м. Слов'янську Донецької області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_8, про зобов'язання вчинити пені дії, а саме скасувати рішення виконкому Слов'янської міської ради від 16 грудня 2003 року № 753 та рішення від 22 грудня 2004 року № 773/4 щодо додаткового відводу земельної ділянки та передачі земельних ділянок у приватну власність.

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду Донецької області від 26 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2016 року скасовано постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2013 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду Донецької області від 26 лютого 2014 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Скасовуючи рішення Слованського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2017 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги, і що саме суд, як державний орган на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право і зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених статтями 3, 27 та 31 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення.

Правовий статус ОСОБА_5 визначено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Згідно з частиною третьою статті 35 ЦПК України 2004 року треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 ЦПК України, та на них не поширюються права, передбачені статтею 31 ЦПК України.

Статтею 119 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).

Проте, коло осіб -учасників справи позивач визначила з порушенням нормпроцесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ні позивачка, ні її представник клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 не заявляв, сама третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги не визнавала, однак самостійних позовних вимог щодо предмету спору не заявляла.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

За таких обставин апеляційний суд правильно вважав, що суд першої інстанції вирішив питання про права третьої особи - ОСОБА_5, чим порушив норми процесуального права, які є підставою для скасування рішення. У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) 2004 року повноважень апеляційний суд позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд обґрунтовано вважав передчасним висновок суду першої інстанції про задоволення позову про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5, та скасування державної реєстрації її права власності на цю ділянку.

Разом з цим апеляційний суд не перевірив та не встановив, чи були порушені права та інтереси ОСОБА_4, не перевірив правильність застосування до спірних правовідносин судом першої інстанції норм матеріального права, що у свою чергу призвело до неналежного та неповного з'ясування обставин справи та унеможливлює прийняття правильного рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з цих підстав та діючи в межах повноважень, визначених частиною першою статті 307 ЦПК України 2004 року, суд апеляційної інстанції фактично позбавив позивача права на судовий розгляд.

Таким чином, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції позовні вимоги ОСОБА_4 не розглядав, фактично відмовивши ОСОБА_4 у праві на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та норм Конституції України (254к/96-ВР) .

Суд першої інстанції не звернув увагу, що позов пред'явлено до відповідачів з порушенням норм процесуального права та не вирішив питання про залучення до участі у справі належних осіб в передбаченому статтею 33 ЦПК України порядку. Суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості усунути таке порушення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм процесуального права, передчасно відмовив позивачу у задоволенні її позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.