розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року у складі судді Похвалітої С. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Макарова М. О., Прозорової М. Л.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" (далі - ТОВ "Технополіс-1"), публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), Національного банку України про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він працює у ТОВ "Технополіс-1". Він не отримав заробітну плату за грудень 2015 року з вини бухгалтерії ТОВ "Технополіс-1", що є порушенням положень статті 43 Конституції України. Посадові особи товариства у січні 2016 року направили його заробітну плату до ПАТ КБ "ПриватБанк", яке незаконно відкрило технічний рахунок для зарахування коштів на його ім'я. Він звернувся до відділення банку, але йому повідомили, що грошові кошти можливо отримати тільки при відкритті карткового рахунку та отримання картки для виплат. Просив видати гроші без картки, але йому було відмовлено.

Вказував на те, що звертався до Національного банку України зі скаргою на дії ПАТ КБ "ПриватБанк", проте належного реагування не відбулося.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: зобов'язати ТОВ "Технополіс-1" відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати за грудень 2015 рік; зобов'язати Дніпродзержинську філію ПАТ КБ "ПриватБанк" негайно виплатити йому заробітну плату в розмірі 2 011 грн. без отримання картки через касу відділення; зобов'язати Дніпродзержинську філію ПАТ КБ "ПриватБанк" відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., спричинену порушенням його прав; зобов'язати Дніпродзержинську філію ПАТ КБ "ПриватБанк" закрити рахунок, який незаконно був відкритий на його ім'я; зобов'язати Національний банк України відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 200 000 грн., спричинену порушенням його прав та бездіяльністю, яка потягнула до затримки виплати заробітної плати.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не обґрунтовані, оскільки загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. При цьому з'ясовано, що заробітна плата за грудень 2015 року роботодавцем перерахована банку, що не суперечить статтям 21, 22 Закону України "Про оплату праці".

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилено. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд правильно встановив предмет позову та правовідносини, що склалися, забезпечив повний та всебічний розгляд справи на підставі наданих сторонами доказів та обґрунтовано прийшов до висновку про недоведеність позову ОСОБА_1

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильнезастосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доводам його позову та безпідставно відмовили у його задоволенні. Вважає, що дії та бездіяльність відповідачів є незаконними, а тому є підстави для задоволення позову. Вказує, що банк стверджував про повернення його заробітної плати до ТОВ "Технополіс-1", але останнє повідомило, що коштів не отримувало, тому вони повинні бути стягнені з обох відповідачів.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює у ТОВ "Технополіс-1", де отримує заробітну плату, що не заперечується сторонами, тому відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягає доказуванню.

ОСОБА_1 у січні 2016 року була нарахована заробітна плата за грудень 2015 року у розмірі 2 011 грн., але на руки він її не отримав, оскільки грошові кошти були направлені для видачі до ПАТ КБ "ПриватБанк".

ОСОБА_1 звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" та Національного банку України з проханням видати заробітну плату. Йому було повідомлено, що для отримання заробітної плати необхідно випустити платіжну картку, проте позивач відмовився від цього.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини першої статті 21 та статті 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою, шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну, відшкодовується особою, яка її завдала ( частина перша статті 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, законно та обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, а обов'язковими умовами для відшкодування шкоди є її наявність, неправомірність дій заподіювача та безпосередній причинний зв'язок між цими діями та завданою шкодою.

Апеляційний суд правильно відхилив доводи позивача щодо незаконного відкриття ПАТ КБ "ПриватБанк" рахунку, оскільки банк своїм листом роз'яснив, що при відсутності активних рахунків бак має право відкрити на ім'я клієнта технічний рахунок для зарахування виплати. На час зарахування заробітної плати був відкритий додатковий рахунок і зарахована сума 2 011 грн. та її виплата може проводитися шляхом переказу на картковий рахунок.

Небажання позивача відкрити рахунок у ПАТ КБ "ПриватБанк", з посиланням на незаконні відрахування у разі зняття коштів з карткового рахунку, є надуманими та необґрунтованими, оскільки відрахування з зарахованих або з видачі коштів з карткових рахунків ПАТ КБ "ПриватБанк", які є заробітною платою, правилами надання банківських послуг не передбачено.

Посилання позивача на незаконну відмову у стягненні з ПАТ КБ "ПриватБанк" заробітної плати у розмірі 2 011 грн. є необґрунтованим, оскільки заробітна плата працівнику виплачується саме роботодавцем, відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про оплату праці", яким у даному випадку являється ТОВ "Технополіс-1", проте позивач з відповідною вимогою до останнього не звертався, а суд не може виходити за межі позовних вимог.

Посилання касаційної скарги на те, що банк стверджував про повернення заробітної плати до ТОВ "Технополіс-1", але останнє повідомило, що коштів не отримувало, тому вони повинні бути стягнені з обох відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди не спростовують висновків судів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Ці доводи не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.